fbpx

Я близько знаюся з родиною моєї найкращої подруги, часто в них буваю і добре бачила, що там та до чого. Тому, коли вона стала у мене на порозі в розпачі, то я не дала їй і рота розкрити, а спитала: – Пішов?

Тамара лиш в розпачі кивнула головою, бо не могла зрозуміти, як будучи разом тридцять п’ять років, можна покинути родину. А от я її чоловіка просто прекрасно розуміла.

Вся справа в тому, що Тамара і її мама, то наче одна і та ж людина, тільки одна старша, а інша молодша. І що бабуся тримала свого чоловіка в ролі син-чоловік та всім розказувала, що за чоловіком треба дивитися, бо він нічого сам не може.

– Мій без мене б і дня не прожив, – впевнено казала вона, – він сам й ложки не візьме! А тарілка буде перед носом стояти, то не встане за ложкою, все я мушу подати, а які ж мої роки!

Я вам скажу, що я на очі свої те бачила, що Петро Васильович, хоч і був чоловіком великим, але біля жінки все слухняно виконував і руху лишнього не робив.

Для мене це була якась дивина, але мама Тамари казала, що так і має бути:

– Що жінка скаже, те чоловік і має хотіти, – казала вона.

– А якщо не хоче?, – питаю я сміючись.

– Значить, ти не жінка, – відрізала вона.

І ось Тамара була така сама, ба навіть більше. Вона не лише все робила замість свого Сергія, навіть відповідала за нього!

Наприклад, сидимо ми в компанії і чоловіки щось Сергія питають, а вона замість нього відповідає.

– Ні, він завтра не може, бо у нас справи. І після завтра теж.

– Сергій це не буде їсти…

– Сергій це не буде пити…

– А тут є огірки? Сергій їх не їсть!

Звичайно, що чоловіки мають з чого посміятися, а от сам Сергій виглядав при цьому абсолютно без емоційно.

Думаю, що він за ці роки так звик, що має робити лише те, що говорить Тамара, що всі інші думки йому були не цікаві.

І от жили вони собі отак тридцять п’ять років, як одного дня Сергій зник!

Тамара приготувала сніданок, поклала прибори та поставила одяг, в який чоловік має вдягнутися, а його з душу нема. Далі виявилося, що він не приходив ночувати і якось не стало деяких його речей.

Вона кинулася по друзях його шукати і от після дітей і свекрухи, вона прийшла шукати його до мене.

– Який же він невдячний! Стільки років я для нього старалася, я своє життя перетворила для його зручності, а він отак мені віддячив? Правду казала мама, як тільки його побачила – не до життя він!

Тамара ще добру годину жаліла себе та своє життя і я її, як жінка, розуміла, але ж… Ну як можна не бачити, що ти вже так на чоловіка насідаєш, що він і дихає за твоєю вказівкою.

Та рано чи пізно таке мало статися…

Вона пішла додому, а я розповіла чоловікові і ми детально обговорили цю ситуацію, бо куди ж він міг піти, якщо все життя ходив за одним маршрутом? Та й кому такий чоловік потрібен?

Сергія ми з чоловіком зустріли на заправці десь через місяців три. Він цілком вправно заправляв машину, підкачував колеса і ввесь час говорив до когось в машині. Далі приніс перекус з заправки і дав людині всередині.

Сів в машині і поїхав. Виглядав абсолютно щасливим і дієздатним.

Ми такі були вражені, що й не встигли йому нічого сказати, чи привітатися. Здавалося, що для нього тепер не існує цілого світу, окрім того, що в машині. Ми домовилися Тамарі нічого не казати, бо ще й нас обвинуватить в приховуванні правди від неї.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page