Я була дуже рада, що Василь мені наснився. Кажуть, що так душа прощається і я хотіла йому багато чого розказати, що зі мною його діти вчинили, але такого від мого лагідного чоловіка я не очікувала.

Прокинулася з такою думкою – які діти, такий і батько. Так мені було гірко від усього цього, а сон тільки мені додав жалю.

Та самі посудіть – тридцять років прожила з Василем, все, що мала вкладала в нашу родину, а тут діти приїхали, мене з хати і продали.

– Ви нам чужа жінка, а нам треба грошей!, – отак мені сказали.

Де ж я думала про якусь приписку, про офіційні документи, бо ж я така була щаслива, що знайшла своє кохання в сорок років, а той коханий мені уві сні ще таке заявив, що серце довго стискалося.

Не було мені куди діватися, тому поїхала я до сестри в село, там батьківська хата стоїть старенька. Вже останнім часом я рідко навідувалася, бо вже не ті роки, думала, що в теплі і добрі доживу віку, але ж ні.

Їхала з усіма своїми пожитками – вишитими подушками, одягом і сервізами. Не дала цього скарбу продати, то ще згадка з моєї молодості.

Сестра руками сплеснула, але куди мала дітися.

– Ганно, тут така справа, – почала вона, – не знаю, як тобі й сказати.

– Та вже кажи, як є.

– Ганю, в твоїй хаті живуть люди…

Ну от, знову. Хоча. З іншого боку – значить хоч хата ціла.

– Та й у мене ти бачиш сама теж нема як розвернутися, бо й мої всі тепер біля мене, такий гамір, що й думок інколи своїх не чуєш.

І чого так є? Я ж собі думала, що спокійно піду за Василем, а тут клопіт на клопоті і ще й сон той, справді, не пускає…

Пішли ми до моєї хати.

– Люди приїхали і мали ж десь їх поселити, а ти й так там в місті, от я й наважилася. То родина з дітьми, чоловіка забрали, а жінка сама. Така з виду тиха, може, й уживетеся?

Я теж так надіялася, а потім побачила й жінку і дітей. Вона виглядала геть розгубленою, діти маленькі, галасливі. Я простягла їм цукерки, бо у нас не прийнято до дітей йти без солодкого і стала оглядати свою хату. Там дві кімнати, комора і коридор. З комори ми колись, по-моді, зробили ще одну кімнату, думали, що Василеві діти будуть приїздити, щоб місця було всім…

Жінку звали Світлана і вона з розумінням поставилася до моєї ситуації. я перенесла речі в ту колишню комірчину, дещо в сестри залишила і стали ми жити.

І ось тут я зрозуміла, чому мені Василь такий снився. Розумієте, я кожного вечора одягалася в чисте, в разі чого, і чекала. І ось в такий вечір мені наснився Василь і такий вже був грізний, я його таким ніколи не бачила.

І каже мені: «Ану йди звідси! Щоб я тебе тут і не бачив! Чула?». Я тоді подумала, що він мене жене з його квартири.

А тепер я знаю – він гнав мої думки, бо знав, що я знайду в Світлані доньку, а в її дітях онуків. ми так зійшлися усім – поглядами, думками, стремліннями. Вона каже, що я її просто врятувала і мене послав їй Бог, бо вона була самотня і розгублена.

– Я не звикла до села, нікого не знаю, з піччю вашою ради не дам, плита забилася, світло мерехтить. Я вже не знала, як мені бути. А діти не дають і секунди просто подумати і думки свої почути. Ще й Колю забрали і я місця собі не знаходжу. А ви наче моя бабуся – всьому лад дали, дітям знайшли і добре слово і смачні пампушки. Дякую вам!

А я знаю, що то мене Василь сюди привів, що він навернув мені чужу дитину, раз своїх не зумів нарозумити.

От вам і віщий сон!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page