fbpx

Я була дуже щаслива, коли мій молодший брат Роман одружився з дівчиною з гарної родини. Молодята стали проживати у просторому будинку наших сватів. Емілія – єдина донька в сім’ї, тож батьки її пестили й леліяли, кожну порошинку з неї здували. Тим не менше мати навчила її всім премудростям справжньої господині й дружини. Здавалося б, жити тільки й життю радіти. Але не так сталося, як гадалося.

Я була дуже щаслива, коли мій молодший брат Роман одружився з дівчиною з гарної родини. Молодята стали проживати у просторому будинку наших сватів. Емілія – єдина донька в сім’ї, тож батьки її пестили й леліяли, кожну порошинку з неї здували. Тим не менше мати навчила її всім премудростям справжньої господині й дружини. Здавалося б, жити тільки й життю радіти. Але не так сталося, як гадалося.

Мій брат у молодості був великим романтиком, любив подорожувати, відвідувати різні концерти чи вистави, читати книжки. Міля була його повною протилежністю: принципова й категорична, ділова й практична, пунктуальна, навіть трохи педантична. Гадалося, що вони доповнюватимуть одне одного в подружжі: він додасть у їхні стосунки ніжності й романтики, вона – практичності. Обоє молоді, освічені, працювали в райдержадміністрації, тільки в різних відділах: Роман в юридичному, Міля в загальному. Там же пара й познайомилася.

Коли в родині брата народилася донечка Оленка, мене запросили стати хресною. Щомісяця сьомого числа я приходила з подарунками привітати мою похресницю з маленьким днем народження, і встигла і надивитися, якою пунктуальною мамою є моя братова, і надивуватися, наскільки вона педантична.

В перші місяці Міля нікого не підпускала до немовляти.. Хай це виправдано, але вона скрупульозно дотримувалася режиму. Бувало, годує дитинку, а маля засне, вона давай будити. Дівчатко не встигає за п’ятнадцять хвилин наїстися, як вона забирає її, щоб не переїла. І ніхто не сміє їй зауважити, що так не варто робити. Оленка поспить дві години й плаче, але Міля не спішить на руки брати, мовляв, хай не звикає, і чекає, поки мине ще година, щоб прикласти повторно. Або навпаки, дитина не прокидається через три години, то вона будить погодувати або купати. Оленка випльовує пустушку, Міля засовує й засовує до ротика, щоб не плакала й не вдихала холодного повітря.

Роман, стомлений постійним плачем дитини то через те, що не виспалася, то через те, що не наїлася досхочу, то через те, що просто хотіла, щоб її частіше брали на руки, просив дружину займатися тільки донечкою. Він сам готував собі їсти, мив посуд і прав сорочки, читав літературу й переглядав медичні сайти про дітей, доводив, що в сучасних педіатрів інший підхід по догляду за немовлятами, що треба підлаштовуватися під малечу, але Міля знала своє.

Мені здавалося, що першим словам, першим крокам Оленки Роман радів більше за Мілю. Але, можливо, він був просто набагато емоційнішим, а вона занадто стриманою. Міля вирішила повертатися на роботу, а черга в дитсадок ще не підійшла, то відпустку оформили на Романа. Прийшовши з роботи, братова докоряла, що занадто балує дочку. Я приходила до них уже набагато рідше, і все ж була свідком таких сцен, коли Емілія відчитувала чоловіка.

Мене тривожило те, що подружжя має різний підхід до виховання дитини. Суперечки були на чому завгодно: чому купив дуже дорогу іграшку, чому пішов із Оленкою на дитячу виставу, мовляв, ще мала, нічого не зрозуміє. Та це було не єдине. Якось випадково зустрілися з братом у книгарні. Він стежив за конкурсом «Книга року» і шукав на полиці роман переможця. Я побачила, що ціна книги його не влаштовувала, то поспішила сказати: «Ромо, а скоро твої іменини, то я тобі її дарую».

Хоч я хотіла частіше бачити брата й племінницю, але бачити постійні суперечки подружньої пари було неприємно. Я почала шукати причини прийти. Якраз тієї причиною були іменини Романа. То я сама напросилася, мовляв, якщо ви не проти. Емілія ніколи не була проти. І готувала, і випікала вона прекрасно, і любила, коли нею захоплювалися як господинею. Коли я прийшла зі своїм тортом, іграшкою для Оленки і сувенірами для Роми й Мілі, то мене радо зустріли, але братова була в своєму репертуарі. Не встигла я похвалити її кулінарні й кондитерські здібності, як вона, не соромлячись мене, знову почала дорікати братові:

– Відучора кручуся, як білка в колесі. Оленка навчилася сама бавитися. А мій чоловік, як тільки вільна хвилинка, сідає за книжку. Пів зарплати витрачає на ті книжки, ніби не начитався в школі. От знову нову придбав.

– Мілюсю, казав же тобі, що це подарунок сестри, – виправдовувався брат.

І тут я вже не витримала:

– Мілю, а ти хіба не любиш читати? Бачу на полиці і жіночі романи.

– Та, звісно, читаю, хоч зовсім не маю вільного часу, але ж не в такій кількості. А твій брат може читати до ранку. Зате вранці каву літрами випиває, щоб на роботі не заснути. Геть не практичний чоловік.

Додому я поверталася з важким серцем і роздумувала, за що брат покохав Емілію. Так, дуже вродлива, небагатослівна, вся така правильна, але коло її інтересів – це багатий дім, достаток, родинний затишок. А щодо піти в кіно чи в драмтеатр на прем’єру – дорого, та й навіщо, коли вдома є телевізор, кудись поїхати під час відпустки – вони не олігархи на морях відпочивати, можна й на річці покупатись і позасмагати.

Рома й Міля ще проводжали Оленку в перший клас, але через пів року брат пішов від неї. Я його не виправдовувала, але розуміла. Шкода було племінницю, що дуже сумувала за татом, хоч він щонеділі брав її до себе. Ще через пів року після розлучення Міля вийшла заміж за бізнесмена, звільнилася з роботи, народила сина, каже всім, що у другому шлюбі дуже щаслива. Зустрічатися з Оленкою подружжя нам не забороняє. Мій брат живе в наших батьків. Він або однолюб, або розчарований у жінках. Зі мною на цю тему говорити не хоче.

You cannot copy content of this page