Я була несказанно рада такий новині, просто літала по квартирі на крилах щастя, але рівно до того моменту, як про все дізналась свекруха. Інга Вікторівна таке “шоу” закотила, що ми з чоловіком і слова сказати не могли. А потім Артем домене повертається і видає: “Може, і справді, давай залишимо її тут? Ти ж бачиш, як мамі зле стало тільки від новини, що її поруч не буде”. Дивлюсь на нього і ніц не розумію – жартує він чи й справді так вважає
Почалося все з лютого минулого місяця. Чоловік лишився без роботи. Його просто звільнили, виплативши невелику компенсацію. Оскільки він був годувальником у нашій родині, довелося вмикати у режим надзвичайної економії. Я в декреті сиджу рік як, гроші, які отримую на дитину зникають у перший же день і практично непомітні.
Але опускати руки ми не могли. Крутились обоє, мов білки в колесі. Я через подругу нічну зміну знайшла, чоловік бігав по підробіткам мілким, адже їсти потрібно було і за оренду квартир платити..
Ми б викрутили, як я зараз розумію, але свекруха підливала олію у вогонь. До себе жити кликала жити та пропонувала нам усіляку допомогу і підтримку. Звичайно, мене такий варіант не влаштовував, адже я навіть думати не хотіла про спільне проживання зі свекрухою. Я нічого проти Інги Вікторівни не маю, можливо, вона і дуже хороша жінка, але я доросла людина і для мене не є прийнятним спільне проживання з кимось. Я просто не розумію, як так можна узагалі існувати під одним дахом.
Однак, одного дня чоловік зателефонував мені із новиною – господарі квартири підняли орендну плату на п’ять тисяч. тоді я зрозуміла – жити нам зі свекрухою, адже ми не потягнемо такої оренди. Уже за тиждень ми переїхали у двокімнатну квартиру свекрухи.
Інга Вікторівна одразу зняла з наших плечей купу турбот. Я змогла вийти на нормальну роботу і нарешті виспатись. Вона категорично проти була того, щоб ми їй давали гроші на продукти, адже мала гарну пенсію і нас вона годувала. Ми ото лиш за комунальні платили і все. Вона ж так трепетно і любляче бавила онучку, щоя була спокійна повністю, коли йшла на роботу і залишала малу із нею.
Чоловік розіслав резюме нарешті зміг ходити на співбесіди. Ми стали спокійнішими, життя, наскільки це можливо нині. увійшло у біль-менш стабільне русло.
І тут нещодавно просто приголомшлива новина – мій чоловік отримав пропозицію від роботодавця. Йому пропонували дуже хорошу посаду, навіть оренду житла нам мали оплачувати, але потрібно було переїжджати зі столиці в Івано-Франківськ.
я від щастя по квартирі літала просто, а от його мама влаштувала не надто гарну сцену, коли все те почула:
— А як же я? Ви мене саму залишите? Геть одну? А Ніка? – тулить до себе онучку. – Я без неї не зможу, не забирайте її в мене, – і починає по стіні осідати.
Ми її тоді ледь відходили, вона ніяк заспокоїтись не могла. Довелось телефонувати сімейному, аби та зайшла і приписала щось, бо Інгі Вікторівні було надто зле.
І тут, коли ми всі разом на кухні ввечері чай п’ємо мій чоловік видає:
— А давай, ми Ніку залишимо з мамо? А що? Поки влаштуємось хай тут побуде. І садок близько, мама її згодом буде туди водити.
Я аж ложечку з рук вронила. Дивлюсь і хочу йому до лоба приставити руку, попробувати, чи бува не гарячий він, чи не впрів. Як таке узагалі в голову прийти могло.
Нам їхати ось-ось, а мама чоловіка у стаціонар потрапила, так їй важко нас відпускати. Вже Артем задумався, чи варто узагалі на таку пропозицію погоджуватись, адже он як його мама реагує важко.
А я вже й сама не знаю, що нам робити: їхати, чи ні. Вона ніби й не погана людина, але якщо залишимось, то й на квартиру з’їхати від неї не зможемо, якщо така реакція гостра, а я не маю наміру все життя зі свекрухою жити, хай вона і золота буде.
Як бути? Їхати, чи пожаліти свекруху і залишитись?
02,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
