Ми живемо з чоловіком вже шістнадцять років разом і у нас двоє діток в сьомому і четвертому класі.
За ці роки я робила ту ж саму помилку, що роблять тисячі жінок – опікала чоловіка, оберігала його сон та самопочуття. А в результаті отримала повне нерозуміння того, як же діти виросли та тепер самостійно миють за собою тарілку.
Чоловік був настільки далеким від виховання дітей, що, коли вже було двоє і я реально не справлялася, то він не розумів, чому він має малювати малюнок до свята чи клеїти «Дари осені» в першій ночі. він не розумів, чому для мене це важливо і казав, що дитина має робити сама, обертався на другий бік і хропів.
А як він робив з дитиною уроки – це щось! Не розумів про що йдеться, а придирався до дитини, що то він просто не розуміє почерку і дитина поки не напише правильно букви, то він те читати не буде.
Чи варто казати, що я приходила з роботи, попередньо зайшовши в магазин та накупивши продуктів, готувала вечерю, перевіряла домашні роботи, плакала над ними, ставила на чоло компрес і далі перевіряла. Де треба – пояснила, де не знала – відправила до ГДЗ. І так до одинадцятої ночі. а там ще й чоловік своє знає.
Я практично всі ці роки не висиплялася, бо ж обов’язково діти щось на ранок мають вчудити і треба мати напоготові голку, нитку, клей, скотч, плямовивідник, серветки.
Останньою краплею стало те, що якось до нам прийшли гості, а старший син прийшов зі школи, чи буркнув чи не буркнув «добрий день» і в кімнату. Я на те й уваги не звернула, аж тут друг чоловіка й каже:
– А що це ваш син не вітається з нами? Це дуже не культурно.
– Це підліток, – кажу я, – І він привітався, а ви не чули.
– Ні, я ще прислухався-нічого не казав, – на своєму стоїть «друг».
І тут мій Мар’ян та в кімнату до сина і його за руку, мовляв, вітайся, сякий-такий.
Син знову буркнув і тут чоловік мені при всіх, що це моє виховання. Я теж за словом в кишеню не лізла і сказала, що нема чого до дитини прискіпуватися, хоче вітається з чужими, а хоче – не вітається.
Почалося таке, що гості пішли геть, бо я сказала, що через якихось чужих людей, яких Мар’ян поза очі всіляко називає, я маю свою дитину «виховувати». Гості пішли, в хаті ворон не може сісти на дах і я зібрала сумки та до мами.
– Ось тобі розклад уроків, розклад гуртків і твої діти, то виховуй правильно.
Я в мами побула тиждень, а далі моя далека подруга, ще з дитинства запропонувала поїхати на відпочинок в санаторій. Я погодилася і написала начальнику, що беру відпустку.
Час провела просто чудово, але найбільше мене тішило те, що чоловік абсолютно з дітьми не справляється. Ті мені дзвонили і скаржилися на нього.
– Ну, будете більше маму цінувати, коли вернуся, – не жаліла їх я.
Уявляла, як прийду до хати, а там такий бруд та розгардіяш, то аж мені настрій підіймався.
Зателефонувала, що приїжджаю і вже налаштувалася на результат. Заходжу до хати, а там чисто!
Я під ліжко, я в ванну, я на кухню – все сяє! І не просто сяє, розумієте, так може поприбирати лише жінка! Це не все запхане в шафу і підперте кріслом, а у мене двоє хлопців, я всі ці штуки знаю.
Я почала думати на всіх сусідок, які мені розказували, як це мені пощастило, що у мене Мар’ян ні п’є, ні палить і вчасно додому приходить.
Хто ж то був – от питання! Тому я вирішила не виясняти стосунки, а любенько поводитися. Хлопці так само любенько поводилися зі мною.
Десь через місяць менший розколовся, що тато найняв клінінгову компанію. От же хитрун!
І як мені тепер його провчити?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
