Я була єдиною дитиною своїх батьків цілих тридцять років. Уявіть моє здивування коли моя мама із радістю в голосі повідомила що я скоро матиму сестричку, тоді, коли я святкувала тридцятиріччя. Минуло десять років і тут мама телефонує до мене із дуже цікавим проханням.
Пам’ятаю той день, коли мама моя із радістю і хвилюванням повідомила, що я матиму сестричку. Моїм дітям було по десять років, а тут така новина несподівана. Мамі скоро мав би бути ювілей – п’ятдесят років, а тут на тобі “подарунок”. Я чесно сказала, що розумію їхню із татом радість, але таке рішення у їхньому віці просто нерозумне.
Видно було що тато із мамою не такої відповіді очікували, але я вважала за потрібне гірку правду, чим солодкі лестощі і порожні надії. Я реально дивилась на речі – татові під сімдесят, мамі скоро п’ятдесят. Не те в них здоров’я, аби підняти ще одну дитину.
Зрозуміло, що моєю думку вислухали, але мене так і не почули. Через дев’ять місяців я стала старшою сестрою чудової дівчинки. Звісно, я мамі допомагала, але без ентузіазму. У мене в самої двоє дітей і робота, чим могла і коли могла то підсобляла.
Тато ж почав здавати. Чим старшою сестра ставала, тим гірш було моєму батькові. Одного дня він просто не прокинувся. Йому було сімдесят.
Після того, як не стало тата сильно осунулась і якось врапт постаріла мама моя. Вона стала схожа на ляльку якусь. Ходила, щось робила, але була ніби заведена без життєвого вогнику.
А ось на днях мама зателефонувала мені попросила взяти до себе мою сестричку на “деякий час”. Мовляв, здоров’я у неї слабке і вона не може вже услідкувати за нею, а я молода.
— Та й на кого їй надіятись як не на тебе? ти ж її сестра. Якщо мене не стане, саме ти будеш за неї відповідати.
Я аж підстрибнула на місці. от скажіть, що то таке є? Я ж попереджала і не раз. та й банально нікуди мені ще й сестру оселити, адже син старший вирішив у свої 22 оженитись і привів наречену у нашу двокімнатну квартиру.
Мама не розуміє причини моєї відмови і ображається. Каже, що й не в таких умовах люди живуть і нічого.
От як мені тепер бути? Ніби й не чужа мені та дитина, але ну не можу я її прихистити. Та й мама ображається.
От про що вони думали, коли все це затіяли.
А головне, як бути тепер мені?
28,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
