fbpx

Я чесно сказала, що терпіти цю панянку тут не буду, що цю квартиру купила я, і якщо сину так сильно хочеться дорослого життя, хай іде на роботу, орендує квартиру і забезпечує себе caм. Син випалив, що взагалі-то половина квартири його і він звідси нікуди не піде

Моєму сину було 18 років. Він був студентом першого курсу і от так, як сніг на голову, привів додому дівчину! Сказав, що вони зустрічаються, що вона буде жити з нами і що я скоро стану щасливою бабусею.

Я ледь встояла на ногах, чесно, бо ж взагалі поняття не мала, що син з кимось зустрічається.

Звісно, я була проти і статусу бабусі, і того, щоб ця дівчина жила з нами. Спитала, що кажуть її батьки. Вона розповіла, що вигнали її жити до того, хто заробив їй дитину, і що тепер вона буде тут жити, хочу я цього чи ні.

Я виховувала сина сама, працювала на кількох роботах, щоб ми ні в чому не знали потреби, махнула рукою на особисте життя, на свої інтереси, зробила все, щоб він поступив в університет, а він от як вирішив.

Я чесно сказала, що терпіти цю панянку тут не буду, що цю квартиру купила я, і якщо сину так сильно хочеться дорослого життя, хай іде на роботу, орендує квартиру і забезпечує себе caм. Син випалив, що взагалі-то половина квартири його і він звідси нікуди не піде.

Ну добре, хай так. Продали квартиру. У мене на рахунку були ще деякі заощадження, плюс є стара дачна ділянка від бабусі в хорошому місці. Я продала її, складала зі своїми грошима і купила собі квартиру. Сину віддала гроші зі словами: “Живи, як хочеш”.

До цього часу у них з’явився хлопчик. Вони нічого не купили, гроші фиркали на ліво і направо: на оренду квартири, причому вибрали велику і дорогу. Купили телефони, плазму, приставку.

За кілька років прогуляли половину квартири, а могли б купити невеличку студію чи кімнату в гуртожитку, як я радила. Але ні. Прийшли до мене з валізами, пакетами і онуком. Я не пустила , тому що так не можна відноситися до свого життя. Син до того часу кинув виш, працював абиде.

Мені шкода сина, що він так “попав”, ще більше шкода онука, тому що він не вибирав батьків, але я не позволю перекидати на мене таку ношу – самотужки виховувати ще одну дитину.

Зараз син зі мною не спілкується. Знаю, що вони жили в друзів, в гуртожитку орендували кімнати, жили в бабусі цієї дівчини. Де зараз – не знаю.

Деякі мої подруги, колеги чи знайомі, дізнавшись цю історію, називають мене безсердечною. Може, це й так. Але зате я щаслива і вільна, живу для себе, насолоджуюся життям, їжджу у відпустку, купую собі гарні речі, ходжу до косметолога – все про що я так довго мріяла. А багато моїх знайомих досі забезпечують своїх дітей, внуків, не можуть елементарно вставити собі зуби, купити нові речі чи відпочити на морі. Я вибрала такий шлях і не шкодую.

You cannot copy content of this page