Я п’ятнадцять років працювала з Ігорем Миколайовичем і дружину його Валентину знала прекрасно. Коли стільки років працюєш. То знаєш про родинні зв’язки навіть більше, ніж хочеться, але ж я й не думала, що доведеться мені пережити й таке дуже і дуже особисте.
Особистий секретар не лише має знати графік директора, але й дні народження його близьких, що вони люблять, бо найчастіше ми й купуємо ті подарунки та приносимо.
Я знала, що Валентина дуже любить квіти, тому старалася дістати якусь красиву і екзотичну рослину. Вона мені дуже дякувала і казала. Що це її найкращий подарунок:
– Щоб я без вас, Леся, робила? Хто б мені такі подарунки дарував?
Мені було приємно, що вона так це цінує.
Вона була така проста, знаєте, без оцих всіх довжелезних нігтів і тонни косметики на лиці, вона такі робила смачні страви, що я в неї рецепти брала, а вона ще й всілякі хитрощі розказувала з приготування.
Та й діти їхні росли у мене на очах.
Знала б я, що скоро мені прийдеться купувати ще подарунок…
Отож, жили ми всі щасливо, поки до нас на роботу не прийшла влаштовуватися Наталя – молода і вродлива, розлучена і без досвіду роботи. Я була певна, що вона нам не підходить, але Ігор Миколайович, як її побачив, то взяв одразу на роботу.
Я зрозуміла, що це все, кінець.
А потім він сказав, що я маю запам’ятати її день народження і надсилати помаранчеві троянди, кожного разу стільки, скільки їй років…
Я була просто вражена і не знала чи казати про це Валі… І що казати? І чи моя це взагалі справа?
Але на моє щастя, Ігор Миколайович через рік сказав дружині правду і одружився з Наталею.
А далі виявилася несподіванка – мені довелося запам’ятовувати ще одну дату – день народження доньки Наталі, яку вона, виявляється, тримала у мами, але оскільки вже є де жити, то пора й доню до себе брати.
Як тільки донька переїхала до них жити, то одразу настрій в Ігоря Миколайовича почав псуватися. Він казав, що моя кава не смачна, я не пунктуальна і взагалі ми всі розлінилися…
Наставав день народження пані Валентини і я не знала, що робити, бо ж дату директор не відмінив.
Я вирішила, що куплю найкращу квітку за казкову ціну і їй подарую, хоч так спокутую перед нею провину.
Купила і поїхала в їхню стару квартиру. Натягнула усмішку і дзвоню в дзвінок – тиша…
Я до сусідів дзвоню, а вони кажуть, що давно Валі не бачили і он платіжок ціла скринька. Мені серце стрепенулося.
Я найняла таксі і поїхала до них на дачу, де вона мала свою оранжерею, куди розміщувала квіти.
Одразу було видно, що тут давно ніхто не живе – трава височенна, вікна сумні… Я знову пішла до сусідів, то ті й сказали, що вона квіти всі роздала кому могла, а сама там не живе.
Я прибігла до директора і кажу:
– Де Валя?
– Валя? А що?
– У неї сьогодні день народження. А її нема ні в квартирі, ні на дачі! І квіти всі пороздавала!!!
На цій фразі вже й сам Ігор Миколайович захвилювався і почав телефонувати дітям. Було зрозуміло, що ніхто з них не бере трубку і він почав нервувати.
На наступний день він нічого не сказав, тільки ходив злий і всім робив зауваження, навіть, своїй любій Наталці.
Але ж мені цікаво, що ж сталося, тому я почала Валю шукати в мережі і знайшла … на пляжі в Іспанії з іншим чоловіком. Виглядала вона красиво, сеньйора Гарсія…
Я зареготала на весь голос! Молодець! Яка ж вона молодець! От тобі, Ігорку, от!
Далі скажу так – Ігор Миколайович судиться з Наталею за квартиру, їхнє щастя тривало хіба доти, доки вони не одружилися, а потім і здулося. Валя бачу, живе чудово і знову вирощує екзотичні квіти тільки в своєму саду на березі моря.
Я б їй написала, що її чоловік вже вільний, але думаю, що їй вже байдуже. Але я все одно висилаю їй квіточки в привітання з днем народження.
Фото Ярослава Романюка.
