Пішли недавно з колегою перекусити на обід в ресторанчик неподалік і заодно обговорити деякі питання, пов’язанні з роботою. А коли вийшли, незрозуміло звідки, перед нами вигулькнула літня циганка і почала просити руку подивитися.
Юлька від неї відразу відскочила і мене кликала: «Олю, ходімо, перерва вже закінчується». А я стою як укопана і думаю: «а хай подивиться, може тоді в моїй голові все на місця стане. Все одно гірше, ніж є вже не буде» і простягнула їй долоню. Звичайно, про подібні випадки я чула різне, і про те, що вони дурману наводять, і гроші з прикрасами віддати змушують, але я була в такому настрої, що вже нічого не боялася. Занадто багато на мене навалилося за останні два тижні. Спочатку я була налаштована скептично до всього того, що відбувається, але те, що вона почала говорити,
– «Добра ти дівонько. Серце у тебе чисте і бідним допомагаєш і старшим свою повагу віддаєш, але душа у тебе плаче. Самотня вона у тебе, ласки не знає, та про любов забула». Стою і думаю: «Гаразд, припустимо це так. Можливо, я виглядаю дуже наївною, та і нещасливих людей більше, ніж щасливих – це можна про будь-кого таке сказати. А від того, що вона сказала далі, у мене ноги ледь не підкосилися і зараз ці слова крутяться в голові.
– Каже: «не вини себе, що чоловікові щастя не подарувала. І його не вини, що замість кохання відчував неприязнь до тебе. Все це через ваше весілля. Жінка одна дуже сильно вашому щастю позаздрила і подарувала вам половину купюри, щоб і шлюб ваш так само розірвався, щоб ви окремо один від одного були, як ці дві половини».
Дала я їй грошей і була просто дуже здивована від почутого. Юлька теж стояла, витріщивши очі на мене. Я кажу: «гаразд, пішли працювати». А сама йду і слова прокручують. Я добре зрозуміла, про що вона говорила. Ми з чоловіком після весілля, коли гроші подаровані перераховували, ще тоді здивувалися – хто ж це над нами так пожартував і подарував половинку від стодоларової банкноти. Але посміялися, покрутили в руках і забули.
Загалом, на роботі я просиділа ще години дві, не витримала і поїхала додому дивитися весільне відео (не змонтоване, а чорнову роботу). Я їх досі на флешці зберігаю, разом з фотографіями.
Дивитися на відзнятий матеріал було вкрай важко. Ми там такі щасливі. Сльози хлинули рікою. Спогади, відчуття – це як – ніби вчора було і не скажеш, що вже 12 років минуло. Перемотувала і знайшла той момент, коли один з операторів знімав, коли гості гроші в скриньку опускали. Почала я уважно придивлятися і побачила, хто кинув половину купюри туди. Це була рідна молодша сестра чоловіка. Вона на момент весілля мала трьох дітей від різних чоловіків. А ось заміжньою ніколи не була.
І тут до мене дійшло, хто нам так позаздрив, хоча виходить не нам, а саме мені. Мене аж трусити почало. Ніколи б не згадала про це. Стільки років пройшло. Якби не ця старенька ромка, яка взялася переді мною ні звідки. Не вірю я в такі збіги! Тим більше, що про це вже точно ніхто крім мене і чоловіка не знав. Ми нікому ніколи не розповідали.
Тепер сиджу і думаю: може і права була циганка, що не винні ми в тому, що наш шлюб розпався. Може дійсно існують якісь сили, які здатні змінити долю людини. І я б ніколи не повірила в подібне, якби це не сталося зі мною особисто. Після цього прийняла рішення, що більше не буду спілкуватися з родичами колишнього чоловіка. Ні з якими! Досить з мене його сімейки і всього, що з ними пов’язано. Тепер є тільки я, мій син і мої батьки.
А у вас бували подібні ситуації?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
