Я дружила з подругою тридцять років, але після таких слів безжально викинула її зі свого життя. Якщо людина звикла мене бачити лише похнюпленою і не сприймає мене в ролі щасливої нареченої, то навіщо мені така подруга. Ще й посміла на мого коханого наклепи зводити!

Все почалося з того, що я познайомилася з Олегом, чоловіком мого віку, який не був одруженим, не обтяжений дітьми і дуже приємним у всіх сенсах. В свої сорок п’ять років я вже впала у відчай знайти своє щастя, бо й зовнішність моя звичайна і осиною талією похвалитися не можу, а на душу хто тепер дивиться?

Тому отак більшу частину життя з Лілею дружила та жила її інтересами: який у неї хлопець, де справити їй весілля, хто хреститиме її дітей, де вона має вчити своїх дітей, де одружувати і коли чекати на онуків.

Всі ці радощі я могла лише спостерігати і не раз я думала, чому я не маю бодай частинку того, що має Ліля? Чому мені Бог чи доля, чи Всесвіт нічого не дає, а лиш забирає?

Так не стало моїх батьків рано і я жила в їхній квартирі, хоч я б жила під плотом, лиш би хоч на день вони до мене вернулися.

Робота у мене хороша і посада висока, бо ж за все життя лише роботу і знаю. Вдома лише кіт чекає і Ліля раз в тиждень зателефонує і запросить кудись на вихідні поїхати.

А тут Олег побачив нас з Лілею в кафе і попросив мій номер телефону, я аж засяяла, а Ліля скривилася:

– Наталю, тут щось не чисто. Будь на сторожі!

– Чому нечисто?, – я аж спалахнула, – в мене чоловік не може попросити телефон?

– Може, але не такий…

– Ну, знаєш, – не витримала я і пішла геть.

Ну так, красень Олег, такий, що аж подих захоплює. А може він мене все життя шукав і от зустрів? Хіба не можуть бути в людини такі смаки? Хіба не може доля мені нарешті посміхнутися?

Ми почали зустрічатися і так стрімко у нас все завертілося, що Олег переїхав до мене. Я була така щаслива, що запросила Лілю і її чоловіка з нами посидіти, адже ми близькі друзі і я вже мріяла як разом їздимо на шашлики.

Вечір пройшов геть погано, бо Ліля виступала в ролі слідчого і все їй в Олегові не сподобалося, а потім при ньому мені й каже:

– Олег не має житла в свої роки і машини, посади і хорошої роботи. Невже ти не розумієш, для чого ти йому?

Я була така обурена, що виставила подругу за двері і досі з нею не спілкувалася. Олег мені поцілував руки і сказав, що він все життя мріяв знайти таку як я.

Проте, слова подруги засіли мені в голові, як я їх не відганяла, хоч я кожного ранку казала собі: «Ти варта щастя!».

Звичайно, що я не шкодувала для Олега грошей і свого часу, завжди намагалася здивувати чимось смачненьким і позичити гроші йому, не питала його платити за комуналку чи продукти, давала ключі від своєї машини і сама її заправляла. Мені нічого не шкода для коханого чоловіка.

Ми вже й весілля запланували і я вже собі приміряла плаття та уявляла, яка буде зачіска і макіяж. Олег не давав мені приводу сумніватися в тому, що все буде добре. О того питання.

– Олеже, я б хотіла аби ми вже задумалися про дітей, – кажу я йому, – Мій вік ще дає мені шанс стати мамою. Що ти на це скажеш, хоч я розумію, що поспішаю, але я маю знати.

– Наталочко, які діти в твоєму віці? Ти маєш дбати про своє здоров’я, а діти? Ну, вони ж такі, що хочуть уваги, ти ж на це вже не матимеш сил. Я ж про тебе піклуюся, моя зіронько.

І так я все й зрозуміла. Мати дуже зручну дружину, яка буде вдячна, що ти є, піде на все аби зберегти родину, віддасть останні гроші… А я ще дивувалася, що він не хоче зі мною фотографуватися і виставляти спільні фото в мережі…

Виставила його за двері і зателефонувала Лілі.

– Не кожна красуня похвалиться такими карколомними стосунками, подруго, – сказала мені вона, коли ми сиділи у мене на кухні, – Ти ще знайдеш хорошого чоловіка, я в цьому певна.

Що ж, сиджу, чекаю…

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page