fbpx

Я думала, що чоловік мене вважає доброю, а він просто вважав мене безхарактерною

– Катрусю, ти ж знаєш, що я тебе люблю і сподіваюся вчиниш, як мудра жінка і не будеш на подібне звертати уваги, – сказав Мирон, коли я застала його з іншою.

Не скажу що до своїх сорока восьми років не відчула, що на моїй доброті намагаються нажитися, чи скористатися тим, що я готова допомогти.

Так в садочку я носила прасувати штори, бігала за подарунками для вихователів та дітей, завжди була тією, хто готовий прийти і помогти з ремонтом.

Те саме було й в родині – я їздила в село до нього помагати його мамі, сестрі, бабусі і родичам.

На роботі я всіх підміняла, допомагала зі звітами, лишалася на свята і працювала допізна, бо я знала, що моя робота – то підтримка для всієї компанії, відповідно, всі в плюсі будуть, як і я.

В нашій сім’ї я теж робила все для чоловіка і дітей і мені це було в радість робити, коли я бачила, що вони радіють і дякують мені.

Мене обіймали, дякували і захоплювалися, і це додавало мені сил, розправляло мої крила.

З віком я почала помічати, коли колеги чи друзі намагаються перекласти на мене свою роботу. Мені важко давалося казати «ні», бо бувало, що одному відмовила, коли явно бачу, що мене просто хочуть обманути, а іншому язик не повертається сказати, хоч явно бачу ті ж ознаки. Тому мені оте «ні» казати завжди важко, не залежно від того чи це вкотре за день чи вперше за місяць.

І ось на тобі – чоловік сказав, що я маю вчинити як мудра жінка, а я взяла й сказала «ні»:

– Йди геть, – сказала і почала збирати його речі.

Він казав, що я ще пожалію, бо таких гарних чоловіків, як він, які все в родину, з себе гарні та приємні до розмови, вдень з вогнем не знайдеш, а я так і проживу до кінця життя самотня.

Дітей відправила до мами і не виходила з квартири всі вихідні.

Свекруха теж мені дзвонила, казала те саме, що й її син, що треба закрити очі і жити далі, бо єдине щастя в моєму житті – це доглядати за її сином і всьому йому догоджати. Я заблокувала її номер.

А там знову почала механічно робити роботу, потроху звиклася з думкою, що я одна, а з роками й зраділа, що я позбулася такого чоловіка.

Мої діти вже самі вступили на навчання і тішать мене тим, що й стосунки заводять. Я поки сама, не можу знайти людину, якій буду повністю довіряти.

Я вже Мирона забула, але він моє добре серце забути не міг. Пришов до мене на поріг, бо мати його лежача і треба за нею доглядати:

– Катрусю, ти ж знаєш, як вона тебе любила (ні, я про це ні сном, ні духом) і як вона б хотіла аби ти за нею доглядала. Я поки з нею живу, бо моя дружина не хоче за нею доглядати і одна надія на твоє добре серце.

Дивлюся я на нього і диву дивуюся.

– Мироне, з чого ти взяв, що в усьому місті тільки я маю доглядати за твоєю мамою?

– Ти ж не чужа їй.

– Так, я не чужа. Як не чужа твоя сестра, твій брат і ти. Як твоя нова дружина. Тому я тобі можу знайти хорошу доглядальницю, вона візьме недорого.

– Ти що? Ти геть зчерствіла?

– Ні, просто ти за ці роки не питався ні як я, ні як діти. А як тобі захотілося кимось безкоштовно скористатися, то вже тут-як-тут.

Вигляд у нього був геть ошелешений, людина й думки не допускала, що їй відмовлять. А я була щаслива, що сказала «ні» від щирого серця.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page