Я гостювала в цьому гірському селі і зайшла в храм не так з потреби, як з цікавості. І виявилося, що так роблять не лише туристи, але й місцеві, для яких прийти в храм, то як прийти на званий раут. Про кожного можна пошепки поговорити та свіжі плітки почути.

Поки я розглядала убранство та ікони, попереду мені дві літні жіночки обговорювали іншу. Звична справа, але я ще не чула аби про когось таке казали, бо це практично не може бути.

– Ти дивися, як криває до кожної ікони. Пізно, Марусько, молитися, пізно щось відмолювати, бо сама ти все зробила.

І тут жінки почали пошепки обговорювати цю ще молоду жінку, але явно з проблемами в ногах. А слухала я через те, що вже дуже цікаво ці дві жінки потрактували життя іншої, де переплелося й кохання, й горе і все відбилося на дітях.

Отож, Маруся була видною дівчиною і скоро вийшла заміж, але щось там у неї з першим чоловіком не склалося, а бабусі не переповіли чому, а вони ж знають, тому вона через якийсь час вже мала іншого кавалера.

– І побіг Дмитро на чужу дитину, ти сама то знаєш, не робив різниці між тим, що його, і сином Тараса. Хто ж його знав чи не було б інакше, якби він її не застав з тим водієм?

Як виявилося, Маруся крутила чоловіками добре і при одному чоловікові мала ще й коханого. Дмитро не стерпів такої поведінки дружини, але кидати її не хотів, думав, що вона проситиме пробачення і більше ніколи йому не зрадить. Але Маруся наче й обіцялася, бо водія покинула та зустрічалася крадькома на роботі ще з якимось. Дмитро почав в чарку заглядати і так, що вона його покинула. Не журилася, що має двоє дітей і на що їх годувати, жила собі чудово вільною. Третю дитину від кого вона привела – не відомо, бо була на той момент не одружена.

Жила собі й далі чудово і далі втретє вийшла заміж за чоловіка гарного, який її дітей прийняв і на ноги поставив. Жінки не казали чи гуляла вона від Івана, напевно ні, раз ці пані не знали.

Але вже п’ять років як Івана не стало і обсіли Марію болячки. Але якби лише це, але ось тут і сказали жінки ту фразу, яка мене й здивувала:

– Сама женилася аж забагато і того забрала долю у своїх дітей.

Як виявилося, її старший син пожив трохи з дружиною та й розійшовся і тепер живе у матері та чаркується з молодшим сином, який вже й в парубках заходився і теж не видно аби йому та женячка й кортіла.

Середульша донька вийшла заміж вдало, бо дуже вже обговорювали, як її чоловік любив та як до неї гарно ставився. Вона не працювала, а гляділа за донькою і щось їй стало нудно, то й вирішила трохи своє життя звеселити коханням. Чоловік таку дружину вигнав до матері, а донька вже доросла, лишилася з батьком. От і всі троє дітей вернулися до Марії та й не дуже радують її серце та гаманець, бо хлопці ніде не працюють лиш зароблять собі на чарку і все. Донька наче й їздить в місто на роботу, але що матері з тих грошей, а сама Марія має маленьку пенсію.

І все це я почула в Божому храмі, де вчать любити один одного.

Не знаю, але мені чомусь шкода і ту жінку, про яку балакали і тих, хто балакав. Одна шукала своє щастя і не знала спину, а вони й не шукали щастя і іншого засуджують за сміливість. А те, що діти у неї неодружені, то просто випадковість і з ким не буває, бо вже дуже важко знайти саме ту людину в цьому житті. Хіба я не правду кажу?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page