П’ять років тому ми залишили свого сина свекру та поїхали відпочивати в Карпати. Нас не було два дні, і я дуже переживала, бо дитину я ніколи не залишала.
Коли ми повернулися, я зауважила, що свекор змінився, виглядало так, ніби його щось турбує. Він несподівано покликав мене на розмову в іншу кімнату, щоб ніхто з рідних не чув. Я здивувалась і пішла за ним.
— Ти моєму синові зраджуєш? — спитав Микола Іванович.
— Ні, – здивувалася я. – А чому ви так вирішили?
Він розповів, що до нього приходила сусідка, яка питала Артура про дитячий садок, маму і тата.
А потім спитала, як часто хлопчик гуляє надворі. Він відповів: Часто. Я граюсь у пісочниці з дітьми, а мама неподалік мене гуляє з кавалером!”. Свекор почервонів і вирішив поміняти тему, бо не знав, як сусідці пояснити слова онука.
— Я засміялася, мені здається, мене вже давно ніхто так не смішив.
— Ідемо до онука і спитаємо, хто такий кавалер. – сказала я свекру.
Він пішов за мною до кімнати. Артур якраз грав із Джеком – собакою, яку ми недавно йому купили.
— Синочку, покажи, будь ласка, дідусеві маминого кавалера! – попросила я.
— Ось він! – сказав хлопчик, показуючи на собаку.
Олег завжди так говорить про Джека, коли я ввечері вигулюю його.
Тепер я думаю, це добре що свекор одразу підійшов до мене з цим запитанням, а не влаштовував таємне розслідування.