fbpx

Я хочу аби моя колишня невістка знала, що її поведінка виглядає вже не просто смішною, а мені її вже шкода. До чого додуматися аби моєму синові життя зіпсувати з новою нормальною жінкою.

Світлана мені не подобалася, але я синові нічого не казала, бо що тут скажеш, коли у неї вже все видно, певно, місяць п’ятий, точно. Що тут вже говорити?

Стали вони жити на орендованій квартирі і наче все у них було добре. Я туди не ходила, бо мене не кликали, а я не нав’язувался. Якби ще онучка була на мене схожа, то я б ще мала до неї якусь прихильність, а то просто викапана Світлана, то мені її й на руки брати не хотілося.

Хай собі живуть, як хочуть, але хай мене в це все не втягують. А потім син почав мене просити аби я його прикривала, що він у відрядженні чи ще десь. Я й не підозрювала, що там у нього, думала, що він просто їздить з хлопцями на рибалку, щоб хоч якось розслабитися, бо ж вдома жінка вічно невдоволена і дитина плаксива.

А я дуже хочу аби мій син був щасливим, хоч інколи і хоч так, як його жінка не може ощасливити.

Отак мій син «щасливо» прожив зі Світланою сім років, а потім і виявилося, що у нього давно інша і вона тепер от при надії, тому він вже хоче жити з нею.

– Світлано, ти потерпи трохи з аліментами, я тобі їх буду регулярно платити, але зараз така ситуація, що дитина маленька і треба буде коштів, то я буду тобі трохи давати, – казав мій син Світлані.

Казав як людині, бо ж вона з ним прожила і вже знає, яка у нього зарплата. Що вона не могла потерпіти, адже жила у своїх батьків, ні за що платити не треба, а Тарасик мав і за оренду житла платити і дитина маленька, жінка його нова ніде не працювала, бо ж як лишить дитину. Тарасик – єдиний годувальник в родині і він не може розірватися.

Мені Наталка сподобалася набагато більше за Світлану, бо я бачу, що син мій біля неї щасливий, а з тією Світланою вічно ходив якийсь сумний. Тоді я запропонувала їм аби вони перебралися до мене, а я поїду до своєї матері, якій вже потрібен догляд, а вони хай собі тут роблять ремонт чи що там їм треба.

Так і зробила і наче нікому нічого не казала, але Світлана якось пронюхала:

– А що це таке? Коли ми з тобою жили, то мати твоя не могла нам квартирою поступитися, а тепер віддає? І ти ще ремонт затіяв, а я маю й далі з грошима чекати?

Отак вона моєму синові говорила і її слова з ділом не розійшлися. Бо вона вирішила, що суд має вирішити це все. Ну ви розумієте, яка людина? Як побачила, що синові трішечки легше стало з грошима, то вже знайшлася аби собі забрати!

Та її донька вже велика, на неї стільки грошей не треба, як на малу дитину і на ремонт! Я вже тоді не витримала і пішла її вгомонити трохи та нічого з того не вийшло.

– А ви хоч раз до онучки з подарунком прийшли, що ви зараз у мене на порозі стали та вимагаєте від дитини останнє відняти! Хіба моя дитина не хоче іграшку чи цукерку? Совісті у вас нема, а не у мене.

І було по розмові, я навіть слово не могла вставити. А я ж все тоді відчувала, коли вперше її побачила і вже тоді треба було синові сказати. що життя з нею не буде і їй би час зберегла і сина б від лишніх клопотів урятувала. Бо материнське серце все чує! Але вже пізно щось виправляти, проте на хорошого адвоката я таки зі своїх запасів синові дам, що вона не думала, що все буде легко! І чи одна так хоче на чоловіках розжитися?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page