Хочу поговорити про роботу, де немає жодного, ні державного, ні релігійного, вихідного.
Про роботу, де тобі так мало платять, що деякі підробляють на стороні аби мати змогу ходити на основну роботу – бути пристойно одягненим і з нормальним волоссям та косметикою.
Про роботу, де всі твої старання не мають жодного значення, бо двадцятого вересня дві тисячі якогось там року ти так напаскудила, що маєш тепер все життя відробляти той клятий день.
Про роботу, де ти стараєшся, бачить бог, що дуже сильно капець як стараєшся, але це немає жодного значення – це так і має бути, бо це така у тебе роль.
Розумієте, хтось запхав таку уяву про вас вашому «шефу» і ви пів життя намагаєтеся вгадати, що саме включить оту кнопочку, коли ви будете нарешті оцінені.
Ви шукаєте того кота в чорній кімнаті бозна скільки часу і все не можете знайти.
І ви б давно плюнули на цю роботу, зібрали остатки своєї самооцінки і так гордо сказали:
– Я звільняюся і знайду собі нову роботу.
А вам у відповідь тільки сміються, що з вашими стараннями, вашим стажем, вашими вміннями ви ніколи її не знайдете, вас нікуди не візьмуть, бо ви давно не лік від.
Ви довго дивитеся в дзеркало і вишукуєте в якому місці ваші зморшки виписали на обличчі цю фразу «неліквід».
Я не казала, що у вас вже давно дуже багато зморшок і все та ж нудна безоплатна робота?
І ви думаєте: «Та й справді, он всі працюють і я контракт підписала на всеньке життя. На прожиття мені стане» і знову тягнете та стараєтеся.
А ще на вашому шляху будуть такі жінки, які й слова не зрозуміють з ваших претензій і казатимуть:
– А щ такого? Всі так працюють. Ти чимось краща? Хочеш поміняти роботу? Та хто тебе таку візьме. Ото сиди та тримайся та на інших «шефів» не озирайся, всі зайняті.
А вам хочеться просто кричати – «таку» – це яку???
Ви давно забули, яка ви! Давно!
Коли ви тільки починали працювати, ви були впевнені, що це так легко, головне, настроїтися на позитив, вірити в себе і багато працювати, і вас оцінять.
Чим більше вистаралися, тим вам додавали завдань: ти ж справишся, он вчора справилася і сьогодні теж маєш.
Але ж ви просто вчора гарно виспалися і просто заставили себе це зробити, а сьогодні у вас зовсім інше на думці – ні працюй.
Коли у вас уже опускаються руки, вам кажуть:
– Он Ірина як старається, ти подивився, які у неї досягнення, то давай, працюй наполегливо, бо інакше замінить тебе «шеф»!
А вам ніяк до Ірини не дотягти, мені до Ірини не дотягти, бо я біжу і за нею, і перед нею, але все дарма.
От якби мені Іринині очі, от якби мені Іринині губи, от якби мені Іринину фігуру, може б і я так плила як лебідка і була абсолютно щаслива?
Ваш «шеф» теж думає про Іринині очі і думає, що був би дуже щасливим з нею, але ви ж знаєте, що у нього на Ірину нема ніяких активів, що він її просто фінансово не потягне, хоч би раз найняти на роботу і то десь позичатиме.
Ви знаєте добре свою роботу, бо навіть спите і думаєте про неї, всеньке ваше життя навколо неї закручене, вона сенс вашого існування.
Ви вже здогадалися про що я отут такими «прозорими» натяками говорю про шлюб, так про нього. Про ту роботу, до якої нас готують з самого малку, вивішуючи реклами спочатку в дитячих казках про принцес, далі у романтичних фільмах про принцес.
І ви мрієте про цю роботу, ви впевнені, що потягнете, що маєте всі шанси на успіх, адже це ж не робота, а суцільне задоволення – про це вам розказують з кожної праски.
Ну то й що, що у вас вдома було не так? Просто ви зовсім інші…
Через багато-багато років ви так само стоятимете перед дзеркалом, питатимете чи це ви в відображенні і питатимете чи це те, чого ви хотіли колись давно-давно…
Автор Ксенія Ропота.
