fbpx

«Я хочу жити в росії путіна, але…» – історія маріупольця в Петербурзі

За три місяці до Петербурга приїхали понад 5 000 біженців з України. При цьому місто офіційно не приймає вимушених переселенців, їм не організовано допомогу. Все тримається на плечах волонтерів. Навіть президентські 10 тисяч отримали одиниці. Якщо люди працездатного віку, хай і неофіційно, влаштовуються на роботу, то літні люди залишаються без пенсії — і української, і російської. У цих умовах навіть ті, хто дотримується проросійської позиції, замислюються про від’їзд до Європи.

Олександра Георгійовича Барскова в петербурзі прихистила сестра, але тимчасову прописку робити відмовилася. Допомогли сусіди, вони ж одягли та взули.

На Московський вокзал Олександр Георгійович прибув 12 квітня. З того часу обідає у кафе для пенсіонерів «Добродомік». Решта «туди-сюди, ну чайок». У підвалі свого будинку в Маріуполі він провів 18 діб і втратив 8 кг, за два місяці мирного життя на росії повернув лише два. “У мене режим не зловживання їжею”, – жартує Барсков.

Він дістає картку «Мир», на яку так і не прийшли обіцяні 10 тисяч, і каже, що хоче вже відмовитись від цих грошей. Занадто це принизливо, йому через півтора місяці виповниться 75 років, він не хоче «прогинатися та випрошувати». Це все робиться через Іванівську область. Якій смішній і дурній людині це спало на думку…» — міркує Барсков.

На початку червня йому видали тимчасовий притулок. Рівно добу Олександр Георгійович був найщасливішою людиною, вже планував, як перевезе до Петербурга дружину та сина. Але потім він звернувся до Пенсійного фонду, де йому пояснили, що пенсія виплачується лише громадянам росії. Українська – йому не приходила з початку бойових дій. Розраховувати він міг тільки на заощадження, що залишилися. Син Барскова працює при церкві та фінансово допомогти не може.

«Там я отримував пристойну пенсію, думав, що мені таку ж дадуть і за російськими мірками. А мені сказали, що ти тут ніхто і звуть тебе ніяк, — зазначає Олександр Георгійович. — За сьогоднішніх технологій ви що не можете запросити мою справу? Мені одна мадам, старший лейтенант сказала у віконце: А чого ви сюди приїхали? Їдьте до Польщі. Там вас прийматимуть».

Олександра Георгійовича вивіз із Маріуполя священик своєю машиною. Транспорт із хрестом практично не зупиняли. За словами Барскова, фільтрації на кордоні він уникнув. Коли Олександр Георгійович розповідає про рідних, то неодмінно хреститься та згадує святих.

Колишнього партійного працівника та помічника капітана на кораблі далекого плавання «перетрясло» у 90-ті. Що саме сталося, він розповідати не став, але заявив, що втратив усе і залишився ще в боргах. Тоді й пішов шукати відповіді до церкви. Віра вчить і зараз приймати ситуацію зі смиренністю.

«Зла ми ні на кого не тримаємо. Залишилися ні з чим, крім тривожної валізки, де документи та пара золотих каблучок. Все, що наживали — згоріло. Я ж не намагаюся доводити і кричати, чий снаряд український чи днеровський там усе розбомбив. Я знаю, що ніхто ні карбованця, ні долара не дасть за нашу розбомблену трикімнатну квартиру. Ми не проситимемо і принижуватимемося. Але дайте мені мою пенсію. Російська федерація є правонаступником СРСР у всіх справах, у тому числі пенсійних», — вважає Барсков.

Знайомий Барскова запропонував йому переїхати до Німеччини. Але найближчий православний храм опинився за 180 кілометрів від обіцяного житла.

«Я не хотів вам говорити, ви не зрозумієте, що це таке: щотижня причастя христове приймати в себе та жити. А в той же час сім’я — це моє святе. Але в Біблії написано: «Бога треба любити більше, ніж батька, матір, сина та дочку». І як мені бути? У мене розмова з батюшкою з цього питання – зізнається Барсков. — Я хочу жити в росії путіна, православній країні, а не цих поганих чиновників. Немає вже два місяці поряд зі мною коханих людей, хвиля ненависті мене підтискає».

У Олександра Георгійовича підступають сльози. Він каже, що за свої неповні 75 років ніколи не плакав.

Ось так складається доля тих українців. що вірять путіну.

Фото: скрін.

06/24/2022

You cannot copy content of this page