Чи зустрічався вам такий типаж чоловіка «посунься жінко, я краще за тебе знаю»? І, що найцікавіше, ця компетентність поширюється не лише на їх власних жінок, а на всіх довкола чи просять вони того чи ні. І ось недавно мені такий хлопчик-Помагай трапився на шляху…
Коли починають таку розповідь, то кажуть, що день з самого початку був не дуже, а до кінця дня вже хотілося аби він скоріше скінчився: кави зранку в банці не знайшлося, на куртці стояла пляма, не зрозуміло від чого, проїзний десь загубився в хаті, але я все одно мала гарний настрій, бо сьогодні мала бути зарплата.
Вийшла з хати, хоч і повільно, але в вірному напрямку – за заробленим, чесно заробленим.
В такий день керівник теж не підвів, говорив про стагнацію економіки, загальний спад, зменшення оборотів. Тому кожен з нас отримав менше від того, що очікував, але ж все одно – гроші.
Я вже розмріялася про новий диван, щоб лягти на нього, мов та королева і всі вихідні провести перед телевізором.
Але тут почалося те, що я називаю своєю супер силою: гроші почали зникати. А я лише купила собі каву, вирішила в день зарплати купити дорогу, далі прального порошку, далі продукти, далі прийшла додому і зрозуміла, що інша частина зарплати піде на слюсаря – двері не відкривалися.
Я і так, і сяк, але ключ не рухався. А я ж лише хотіла випити кави на моєму поки що старому дивані. Я зателефонувала слюсарю, але він сказав, що прийде аж ввечері бо має купу замовлень.
І ось ця незалежна горда жінка, яка тримала по пакету в руці і ногою сунула велику каністру з пральним порошком, зустрілася віч-на-віч з цим хлопчиком-Помагаєм.
– Що? Ключ застряв? Жінки.., – і він, граючи біцепсами крутнув ключ.
Почувся хрускіт і в руках у чоловіка опинився уламок ключа.
– Ви! Ви що наробили?, – я не знала, що й сказати від обурення, – хто вас просив його крутити?
– Як хто? Сидите тут під дверима, хлипаєте, от я й поміг. Подякували б!
– Я не хлипала! А якби й хлипала, то я жінка незалежна, де хочу, там і хлипаю! А тепер де я маю дітися?
– Щоб ви без мене зробили, – скривився він і почав телефонувати слюсарю.
По виразу обличчя рятівника стало зрозуміло, що чекати прийдеться довго. Але чоловік не розгубився і вирішив рятувати мене до кінця, але вирішив зробити мені сюрприз. Уявіть моє здивування, коли десь через пів години в моїй квартирі почувся лускіт і гриміт, далі кроки і двері відкрилися.
На порозі стояв усміхнений рятувальник і сказав мені фразу, від якої в мене очі вилізли на доба:
– За виклик рятувальників прийдеться заплатити.
Я зайшла всередину з двома пакетами, сунучи ногою пральний порошок. Двері на кухню були вибиті, які вікна на балконі, всюди були розкидані друзки скла, зірвані фіранки і осінній вітер гуляв по квартирі.
На порозі став хлопчик-Помагай.
– От бачите. Вже в квартирі, що б ви без мене робили…
Так, це він викликав пожежників!
Але за виклик заплатила я, як і за нове вікно, як і за двері, як і за ремонт замка в самих дверях. Від зарплати моєї не лишилося ні ріжок, ні ніжок, прийшлося позичати у батьків.
– Мамо, дайте мені до зарплати. Бо як господиня дому побачить цей безлад, то попросить мене з квартири.
Батьки допомогли і мені за два дні вдалося все зробити, але власниця квартир дізналася якось і прийшла до мене. Мені прийшлося переказати всю історію, яка трапилася завдяки чоловікові, який вирішив за будь-яку ціну врятувати даму в біді.
Господиня реготала до сліз і сказала, що на наступний місяць я можу заплатити менше на тисячу гривень.
– Ми маємо підтримувати одна одну, – сказала на прощання, – бо таких чоловіків ще є багато.
З цієї історії я зробила два висновки. По-перше, у мене тепер є спеціальна купка не на «про всяк випадок», а на «рятувальників», я її регулярно поповнюю кожного місяця, бо таких чоловіків на моєму шляху надто багато чогось. По-друге, треба вчитися твердо казати «ні» людям, які хочуть вам допомогти так, як вони собі це уявляють.
Той сусід переїхав, не витримав моєї вдячної фізіономії і відвертої цікавості сусідів, як він міг довести таку банальну ситуацію до такого абсурду.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
