Мала моя донька подругу, яка як причепилася, до неї в молодших класах, то так всіх подруг і розігнала, що тільки вона була і більше нікого, хоч моя Настя дуже товариська дівчинка. Добре, що хоч поступили в різні інститути, а то вона б і тут користалася розумом моєї доньки, бо й так прибігає аби вона їй те чи інше пояснила.
Але вже закінчилося навчання і пішли вони на роботу, і моя Олеся знайшла собі дуже гарного кавалера – при машині, батько – власник тієї фірми, їздять вони на побачення куди тільки душа забажає. Я вже не натішуся.
Але не довго моє щастя тривало, бо ж тут Руслана губки надула:
– Ти мене проміняла на хлопця! Замість того аби й мені якогось друга підібрати, то ви всюди їздите і мене лишаєте на самоті! А ми довше знаємося!
А Олеся тоді давай її з собою брати, хоч як я її переконувала цього не робити:
– Доню! Та як тобі таке в голову прийшло? Там, де твоє – третій зайвий!
– Мамо, та вона буде вдома сидіти чи що? А мені ж незручно якось.
– Незручно? Боже, боже, та в кого ти така наївна?
І так сталося, як я й казала – Руслана вже такими масними очима дивилася на її хлопця, що той вирішив крутити з обома. А потім та Руслана ще так до неї зателефонувала і давай хлипати, що вона не може їй не сказати, але хай моя доня таки знає, що вони разом були.
Звичайно, що Олеся його покинула, але й подрузі не пробачила, хоч щось добре.
Я дуже втішилася, бо добре, що така подруга відпала на початку життя, ніж би всі наступні роки отаким оком на неї дивилася.
Не спілкувалися вони довго, кілька років пройшло. Моя донька зустрічалася з гарним хлопцем Назаром, вже весілля у них на носі, як тут телефонує Руслана!
– Олесю, давай забудемо все, що було і почнемо з чистого листка. Будь для мого сина хресною.
Коли мені донька розповіла про це, то я була певна, що вона їй сказала, куди їй йти з такою пропозицією.
– Ти їй сказала все, що про неї думаєш?
– Мамо, я погодилася…
– Що?
Далі я вже й не все пригадаю, що їй казала, бо як це так бути такою безхарактерною?
– Ти мала кинути слухавку одразу як почула її голос!
– Мамо, але тоді вийде, що я на неї досі ображена, а це не так!
– Та яка різниця, що та жінка подумає? Її не має бути й близько в твоєму житті!
– Та я вже згодилася і подарунок купила, – кліпає та й далі очима.
Я вже й не знала, що казати, бо слова зайві. Як людина на своїх помилках не вчиться, то що я можу зробити?
Пішла вона на ті хрестини, я вже не могла дочекатися, що там та як. Прийшла Олеся дуже радісна:
– Мамо, я дуже рада, що пішла! Думала, що мені буде незручно, але ні, мені геть на них байдуже, нічого вже в середині не пече! Мамо! Я вільна!!!
А потім сказала, що виходить заміж за Назара. Та я, звичайно, рада і все таке, що буде у неї нова родина, але ж тепер вийде, що треба Руслану запросити на весілля.
– І що? Запрошу,- каже безтурботно донька.
– А за чоловіка свого не лячно?
– Анітрохи, я в ньому певна на всі сто.
І уявляєте, що Руслана мала лице прийти до доньки на весілля! Залишила на матір дитину і прийшла, от їй дійсно не все одно, як моя дитина і я думаю, що вона її в спокої не залишить. Як мені все це донести до доньки, як гадаєте?
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота