Познайомилася я з Юрком в компанії, він не зводив з мене погляду і ввесь час запрошував на танець, зголосився провести мене додому і я радj погодилася, бо він мені сподобався з першого погляду. З усього було видно, що я йому подобаюся і ми ще кілька разів зустрілися, доки Юра не запросив мене до себе в гості.
Все було дуже романтично і його співмешканця не було вдома, тому я залишилася в нього.
Ми продовжували так час від часу бачитися, поки я не зрозуміла, що при надії. Pізнаюся, що дуже такій звістці зраділа, адже я кохала Юрка і була певна, що з його боку взаємне почуття.
– Що? Дитина? Ти серйозно? Так вирішила мене на собі женити? Щоб я відтепер мав клопіт з родиною замість того аби будувати кар’єру і насолоджуватися життям?
– Але ж… я думала ти мене любиш!
– Любиш? Це не любов! І що в тебе лишень в голові!
Я була розгублена і не знала, що мені робити. Я також не хапала зірок з неба і жила і гуртожитку при заводі, батьки були в селі і точно по голівці не поглядять за такий сюрприз.
Я вже думала над тим, що зробити кардинальні кроки, як Юрко зм’як.
– Так і буде, одружимося, може, нам навіть квартиру дадуть. Я не покину дитину.
Я знову була на вершині щастя, адже буду мати поруч себе коханого чоловіка. Весілля було скромне, батьки з обох боків були за нас дуже раді, подарували доволі пристойні суми, що ми могли й на море поїхати. Але Юрко був проти:
– Ніякого медового місяця. Відкладаємо для дитини, бо її треба на щось ростити.
А я знову раденька – он як дитя любить, буде хорошим татом. Ми жили в сімейному гуртожитку і я старалася аби Юрка завжди з роботи чекала смачна вечеря, мене легко відпускали, адже я в же ходила добряче мов качечка.
Проте, чоловік мовчки їв, не дякував і спав на своєму ліжку, ліжка у нас були розсунені. Я думала, що це через дитину, але навіть після народження сина нічого не змінилося.
Чоловік продовжував зі мною жити так, наче ми якісь сусіди, але дитину дуже любив, з рук не спускав і радо з ним гуляв. Я ж продовжувала піклуватися про нас усіх, все чекала, коли чоловік присуне ліжка докупи.
Прочекала так пів року, але нічого. Вже думала, що він когось має, але ні – він приходив вчасно, на вихідних ми їздили до його батьків або до моїх, коли він кудись йшов з друзями, то залюбки брав сина і нічого не вживав.
Я не знала, що відбувається, адже я знала зовсім іншого Юрка – компанійського та веселого, а цей чоловік просто є і все. Я його не знала.
Минув і рік, батьки вже нас питалися за другого онука, а що я мала їм сказати, коли сама нічого не розуміла.
Так минув рік і йшов другий і я чітко усвідомила, що не хочу так жити, мені потрібен справжній шлюб, а не ось таке.
Сама подала заяву і поїхала до батьків в село. Мама і тато все сприйняли в штики, а я не могла зізнатися, що шлюбу як такого й не було.
Юрко справно платив аліменти, брав сина на вихідні чи до своїх батьків, до мене ставився рівно. Я через якийсь час знову вийшла заміж і була щаслива в шлюбі. А от Юрко так і не одружився.
Ходив холостяком до останку, не знаю чи були в нього жінки, але що жив сам – то я точно знаю. І ось я вже прожила життя і наче все в ньому бачила, але отаку поведінку першого чоловіка й досі не можу розгадати. Що його спонукало так себе вести? Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
