fbpx

Я й досі вражена тим, що сталося, бо не розумію, чому чоловік так повівся після стількох років спільного життя! просто розірвати стосунки через зауваження?

Ми разом тридцять років і тільки недавно купили в селі невеликий будиночок, всього дві кімнати, але все мною вималюване, вичищене, вимите, випуцуване.

Наші діти вже дорослі і роз’їхалися хто куди і рідко до нас приїжджають. А я вже тридцять років живу з Гришею і наче все у нас добре, бо я дуже ретельна господиня і в цьому плані всі з мене завжди приклад брали, бо у мене було чистенько та все сяяло буквально – від люстр до вікон і меблів.

В мене все мало бути на своєму місці не залежно від того, чи мали прийти гості чи ні. Діти були привчені до порядку і ніяких речей по підлозі не валялося, іграшки акуратно складені на своє місце.

У мене ні пилинки і ні порошинки не було все життя! такою дружиною я вважаю, що варто пишатися і берегти, а не вести себе так!

Звичайно, колись між нами непорозумінь було більше, бо ж діти вимагали домашніх тварин, але я тому швидко дала раду – свинка і попугайчик «випадково» виходили з кліток і летіли на вулицю.

Думаю, більшість мам мене зрозуміє, бо цей запах в двокімнатній квартирі просто нестерпний, а діти посумували і забули.

І от нарешті ми купили з чоловіком хатинку в селі, де я мріяла вирощувати квіти та грітися перед каміном в зимові заметілі.

І все до цього йшло, бо ми відремонтували все, що треба – дах, стіни, підлогу. Завезли меблі і я повісила на вікна тюлі.

А тюлі для мого чоловіка. то якась окрема абракадабра, бо він ніколи не вмів її гарненько закрити, коли виглядав в вікно чи йшов на балкон, все скошене на один бік і так і лишає.

Так от, він знову почав в селі за своє – тюлі не закриває, бо каже, що так більше сонячного світла до хати потрапляє і мені ввесь час приходиться її поправляти, а я вже, знаєте, не в тій формі аби за щораз підскакувати і все поправляти.

Але суть цієї дріб’язкової події була не в тому, не в тюлі, хоч вона мені вже ночами сниться, що незастелена і гості в хату прийшли і тицяють в мене пальцями.

Отож, нарешті нам привезли диван, про який я мріяла стільки років – плюшевий диван з темно-синьої тканини, на дотик – прохолода і ніжність! Я вже почала шукати чим це його прикрити, як тут чоловік з вулиці та одразу на диван в тих штанях, що на дворі працює.

Я й не витримала:

– Ти хоч дивися, куди ти сідаєш! Який він потім матиме вигляд, коли ти вже на ньому пляму поставив? Мені тепер його викидати чи замовляти нову оббивку! Скільки можна так ставитися до всіх моїх зусиль? Все життя я стараюся, щоб у нас в хаті було чисто і гарно, а ти вічно все псуєш!

І знаєте, що він зробив? Я досі не можу відійти від того!

Він встав з дивану і пішов на вулицю. Я знала, що в таких випадках він завжди йде на вулицю аби заспокоїтися і цього разу теж так мало бути. Я ж для нас стараюся, а він всі ці роки цього не цінує!

Я собі спокійно на кухні готую вечерю, як відкрилися двері. Але я не звернула увагу, бо ж він завжди перший просить вибачення, бо ж є за що.

А потім я почула звуки.

Прибігла і побачила, що в повітрі літає синя тканина та поролон! Мого дивана нема!

Гриша стоїть такий задоволений і каже мені, що жити зі мною більше не буде і йде від мене світ за очі.

Я не розумію в чому річ, чого він це зробив?! Таке враження, що я не знаю цієї людини.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page