fbpx

Я й не думала, що цим усе скінчиться, – розгублено розводить руками Маринка, – Звернулась по допомогу у справді скрутну хвилину. Дякую, не відмовили, але тепер. Тепер узагалі казна-що виходить

Одного разу сталося так, що мені не було де жити і на що. Я вирішила вирушити на заробітки, але був один нюанс – син. За допомогою звернулася до бабусі, адже батьків на той час уже не було на світі.

— Я завжди рада тобі допомогти. Нагляну за правнуком. – сказала бабуся

І я поїхала. Надсилала їм гроші. Раз на два місяці, якщо могла, відвідувала сім’ю. Син був дуже радий мене бачити.

— Я тебе дуже люблю і завжди чекаю, мамо, — казав він мені.

Через три роки моє життя почало налагоджуватися. Я повернулася до рідного міста і влаштувалася на роботу. Зараз живу у свого нареченого. Ми з ним готуємося до весілля.

Але є один нюанс. Я хочу забрати сина до себе. Мій коханий згоден:

— Син має рости з матір’ю. А те, що рідному батькові не потрібен, то нічого. Навіщо дитині такий батько? Я постараюся стати для нього татом.

Проте бабуся несподівано виступає проти:

— З якого дива я повинна відпускати дитину фактично до чужих йому людей? Переїжджай до мене і живи з нами, онуко. Навіщо тобі створювати сім’ю, якщо ми є? Мені треба переконатись, що ти гарна мама і що я можу довірити тобі свого правнука.

Я розумію, що син уже звик жити з прабабусею, і вона його дуже любить. Псувати стосунки з нею не хочу категорично.

— У чому питання узагалі, – каже наречений, – Подякуй, але ти є мама. Тобі вирішувати, що і як. Так, тобі було не просто, але наразі все прекрасно і ти можеш спокійно дитину виховувати. Просто скажи їй що її допомога не потрібна.

Але я розумію, що бабуся може й не пережити такої моєї заяви. Як же мені не зіпсувати стосунки і все ж жити з моїм сином?

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page