Після весілля мама дуже мене просила бути обережною зі свекрухою.
– Доню, одразу видно, що вона сина має за сонце і небо, тому будь терпляча. Може, як вона побачить, що ти любиш Миколу так само сильно, як вона, то тобі буде добре в їхній родині.
Я не дуже розуміла, про що мама каже, адже в голові було ще весілля, яка я була гарна в платті, хто впіймав букет, куди ми поїдемо на відпочинок…
Звичайно, що свекруха всі тости говорила про те. Який у неї чудовий син і як вона ним пишається, але ж що тут заперечиш? Коля й справді чудовий!
Ми пішли до них жити, бо вони мають великий будинок, батько Колі роки по заробітках і вибудував будинок, щоб всі могли в ньому жити, й діти, й онуки.
І ось я до свекрухи насторожено, а вона з дорогою душею все для нас робить: сніданок, прибирання і прання. Звичайно, що я вирішила, що маю віддячити, тому вирішила навчитися всьому у свекрухи, щоб бути їй допомогою. І вона мене вчила, все так спокійно і добре навчає, що я лише дивуюся, чого це мені й мама, і подруги таке про неї кажуть.
Але через рік себе не впізнавала, бо те й робила, що зранку й до вечора вичищала і вимивала цей великий будинок, готування теж було на мені, свекруха тільки командувала, що та як я маю робити.
Коли ж я зрозуміла, що чекаю дитину, то вона вирішила відселити Миколу з нашої кімнати.
– Дитина буде вередувати та й тобі вже треба бути обережною, тому Коля буде в своїй старій спальні.
Коля мовчки пішов, розумієте? Так, наче все добре, так і має бути.
І вона контролювала аби він після вечері йшов до себе, а я ж маю перемити все, бо у неї тиск.
І Коля став пізно приходити з роботи, далі їздити у відрядження і вже мені стало зрозуміло, куди все йде.
– Я казала синові, що одружуватися на тобі – це помилка, а він не хотів вірити, що колись знайде кращу дружину, ніж ти. Але бачиш – знайшов.
Я пробувала з чоловіком поговорити і відкрити йому очі на все, що відбувається, але він не хотів мене слухати. Сказав, що жінка, яка не поважає його матір та каже на неї хоч одне криве слово – не варта з ним жити.
Ось так я вернулася додому від доброї свекрухи.
Тепер вона всім розказує, що мама не навчила мене порядку, тому я не змогла жити в заможній родині, бо нічого не вмію і не знаю.
Тепер лиш з усмішкою згадую, яка ж я була наївна, коли в блокнот записувала всі її рецепти і дуже раділа, коли вона мене хвалила, що майже так, як у неї вийшло.
Коли на світ з’явилася Софійка, то звідти ніхто не прийшов нас вітати, сказали, що якби був хлопчик, то ще куди не йшло. Ось такі порядні люди, приклад для наслідування.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
