Кожен день ми з моєю маленькою дочкою виходимо у двір на дитячий майданчик. Місто у нас не дуже велике, тому майже завжди одні й ті ж обличчя.
І ось спостерігала я, одного разу, як одна бабуся з онукою гуляє, але поводилась вона з дитиною весь час дуже негарно. Смикала, підвищувала голос, а могла і зовсім про неї забути і базікати по телефону.
Якось почувши краєм вуха, що ніяка ця не бабуся, а няня, вирішила зробити зауваження, що не можна так з дитиною! На що була отримана відповідь, що це не моя справа. А дитина, до речі кажучи, ще не говорить і, звичайно, нічого відповісти на все це не може.
Відомо, що чужих дітей не буває, і моя душа плакала тихцем. Я не могла придумати, що мені робити! Але, по щасливому випадку (мабуть, Бог допоміг, не інакше), в один вихідний день ця дівчинка була на прогулянці не з нянею, а з батьками.
І я, недовго думаючи, підійшла до них і все розповіла. Звичайно, вони були ошелешені і дуже розлютилися! Ще б пак! Але подякувавши мене, сказали, що сьогодні ж жінку цю звільнять. Через тиждень я побачила маля вже з новою нянею, милою і товариською.
Нарешті, я заспокоїлася, щиро сподіваючись, що ту особу більше ні в одну сім’ю не візьмуть! І нехай мені скажуть, що я «нажалілась», я вважаю, що виконала свій обов’язок!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.