fbpx

Я нарешті долю свою зустріла, хай й і в тридцять вісім років. Дуже щаслива із коханим, але несподівано проти виступає мама. Вона доводить, що Олексій мені не пара і що я не буду з ним щаслива. А все через що? Та через дріб’язок – різницю у віці

Я нарешті долю свою зустріла, хай й і в тридцять вісім років. Дуже щаслива із коханим, але несподівано проти виступає мама. Вона доводить, що Олексій мені не пара і що я не буду з ним щаслива. А все через що? Та через дріб’язок – різницю у віці.

Олексій до нас у село приїхав ще до лютого минулого року. Наскільки я знаю. він був одруженим, жили із дружиною в місті, а потім вона вирішила виїхати за кордон до дітей. Олексій же не мав бажання їхати кудись із України, адже просто не бачив себе десь за межами нашої держави. Зрештою. продали квартиру спільну, гроші поділили і жінка його колишня сама поїхала.

Олексій же повернувся до нас в село. Виявляється, він місцевий, тобто тут на світ з’явився і виріс, але як пішов учитись, то так у місті і залишився. батьків Олексія мого давно вже немає, дім вони з сестрою продали. Він поруч із нами стару хату придбав. за рік його господу і не впізнає ніхто. Не дім – лялечка. І все Олексій своїми руками робить, нікого не наймає. Ото хіба коли дах перекривав, тоді так – помічники були.

З ним ми познайомились, коли город минулого року садовили. Мама моя ледь ходить, але все одно “допомагає” мені картоплю садовити. Ото поставить стільчика на городі і кидає картоплю у лунки, доки достає. Звісно, мені самій швидше було б і копати і кидати, але мама є мама. Мені й добре що не в хаті вона скніє. а вона щаслива, що допомогти мені може.

Побачив Олексій як то ми трудимось і прийшов допомогти. Він копає, а ми з мамою лиш встигали картоплю в лунки кидати. За три години наш город посадили. І так весело із ним. Скільки він усього знав, як акуратно все робив.

— То може ви нам і кран у ванній поремонтуєте, – запитую у нього. – Бо капає вже сил нема слухати. Троє дверей зачиняю, ганчірку підстеляю, а все одно чую як вода гривнями дрібними з кишені кап та кап.

Так і пішло. Що нам треба було до всього Олексій брався, а я йому то пиріжків, то борщу принесу. Часто просто ставали говорити. Я й не зчулась, як по вуха закохалась, та й він, я ж бачила, не рівно дихав у мій бік. А нещодавно і заміж мене покликав. Я й погодилась радо, але несподівано категорично проти виступила моя мама.

Справа в тому, що Олексій усього на рік від мами моєї молодший. Йому виповнилось 65. Поглянеш на нього і ніколи не даси цьому статному красеню його років. Підтягнутий, геть не сивий. Навіть, очі і ті молодістю виграють. Однак мама того не бачить і бачити не хоче.

Мама заявляє, що я життя своє змарную поруч нього і що я молода і можу знайти ще купу молодших за Олексія. Але правда в тому, що у хаті і на городі не надто багато кавалерів. Я вже одинадцять років при мамі. Вона занедужала і не могла сама жити. Я тоді у столиці була саме, працювала, винаймала квартиру, але забрати маму до себе ресурсів не було. Тож я покинула все і приїхала в село до неї.

Я вже геть заплуталась. Невже 65 і 38, то така різниця велика?

Що б ви своїй доньці порадили? Як мені бути, адже мама не здається і щоденно наводить купу аргументів проти того, аби я за Олексія йшла. Але чи про мене вона думає?

Галина К.

21,03,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page