Наш із чоловіком шлюб тримається вже 7 років. Маємо ми дві чудові доньки. Я 5 років у декреті, а чоловік наш єдиний годувальник.
Ще до того, як наша сім’я стала більшою, чоловік казав, що годувальником родини має бути чоловік. Він цю роль і виконував прекрасно. Я не мала ні в чому відмови. Ми разом із ним ходили магазинами і варто було мені на щось, хоча б поглянути, як чоловік це купував. Але було одне єдине “але” – чоловік мені гроші в руки не давав, хіба сотню на тиждень для того, аби соку дітям придбати, якщо захочуть на прогулянці.
Не відпускав він мене на роботу ще й тому, що, за його словами, мама краще виховає дітей. Залишити дітей на няньку і йти працювати – просто нерозумно. Ми, мовляв, не для того привели у світ дітей, щоби не бачити їх.
І чоловікові плюсом до всього приємно просто ввечері повернутись додому до своєї дружини. Коли їжа на столі, дружина вдома, затишок та домашня атмосфера. А не виморена жінка, що втомлена після роботи.
Але йшов час діти підростали, а до мене приходили думки – що робити далі? Треба може і собою трохи зайнятися. Роботу для душі, а не для заробітку, розвиватися. Я просто втомилася так довго сидіти вдома. Всі з ким я була знайома вже повиходили на роботу.
Чоловік мій і слухати не хотів про роботу, постійно тільки жарти жартував, щоби не докопувалася. Думав я не піду проти його волі.
І тут родичка моя приїхала до столиці. Жити їй було ніде, та й повертатись нікуди. Я запропонувала їй стати нянькою і жити у нас. Прекрасна жінка, ще й не чужа. гроші брати відмовлялась спершу але я вмовила хоча б вісім тисяч у місяць їй платити.
На роботу вийшла на фірму до брата. Звісно, без знайомства такого я б ту посаду не отримала б і за десять років, але у мене виходило і непогано, навіть брат сказав, що пишається мною і в мене таки є талант у рекламному бізнесі.
Не часто такі слова почуєш.
Я вирішила не вмовляти чоловіка, а просто сказала – виходжу на роботу. Більше я домогосподаркою не хочу бути. Він якось одразу змінився в обличчі і переді мною стояла чужа мені людина.
На новій роботі я вже кілька місяців. Хороший колектив, вже маю за плечима кілька успішних проектів, все прекрасно тут. Особливого на тлі того, що я відчувала поки, була вдома.
Єдині негаразди в мене вдома.
Я сподівалася, що чоловік згодом заспокоїться, а може й узагалі визнає, що на роботу мені варто було вийти. Але він перестав мені зовсім допомагати, ще й смітити спеціально більше став.
Коли я його попросила бути акуратнішим віз пригадав мені мої слова:
— Говорила ж, що все в тебе під контролем, і робота, і дім. Давай тепер роби, як казала. Або сиди вдома та роботу кидай.
Та ще й ні за що тепер платити чоловік не бажає, а демонстративно складає чеки переді мною. Я й за паркування і стоянку машини нашої плачу і за комунальні і за продукти.
Намагалась із ним поговорити, але той чоловік не той із ким я сім років прожила. Він змінився так, що в мене враження, ніби я із незнайомцем під одним дахом.
І що його робити?
Розумію, що в цій ситуації доведеться покинути, але чоловіка мені покидати, чи роботу?
Так приємно бути фінансово незалежною. Так класно відчувати, що тебе цінують і вважають дуже талановитою. Я, навіть отримала пропозицію про підвищення але від двох фірм конкурентів.
Як же мені бути? Обрати чоловіка, чи роботу?
Ви б як вчинили?
28,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
