Я не готувала для цієї розмови ніяких там слів спеціальних. Просто сказала, що от так і так, підійшов час і варто подумати, як це зробити і коли. А чоловік аж в обличчі змінився. Я не впізнала свого Петра, і слова його мені глибоко в душу запали. Що тепер робити я просто не знаю.
Мені з5 і я уже п’ять років як стала мамою для двох прекрасних дівчаток. Першої дружини мого чоловіка не стало задовго до моєї появи у його житті. нас, власне діти його і познайомили. Я нянею у садку була, куди він водив свої близнючок. Малі моє ім’я – Нана, вимовляли як “мама”. Я їх переконувала у протилежному і одного разу вирішила із їхнім татом серйозно побалакати. так із тієї розмови все і почалось у нас.
Коли ми одружилися, я переїхала жити до будинку Петра. А в місті, у нашій квартирі, залишилася жити моя бабуся та моя мама.
Будинок у Петра був у стадіївічного ремонту. Ще як тільки він оженився вперше, дружина почала все переробляти, але так і не судилось їй усе те скінчити. А сам Петро із двома дівчатками просто не встигав. та й допомогти йому було нікому. Тож після того, як ми розписались почали наводити скрізь лад. тож цей дім від самого димаря і до останньої дощечки на підлозі ми робили із ним разом.
Моїй бабусі – 93 роки, а мамі – 72 роки. Поки що вони справляються з усіма самі: і прибирають у квартирі, і самі їсти готують собі, і продукти теж купують собі самі. Ідуть пів дня у магазин, пів дня назад добираються, але ж самі.
Мама навіть ще вмудряється трохи підробляти в Інтернеті. Плете коврики круглі і продає їх. Звичайно, я намагаюся їх частіше відвідувати і хоча б трохи їм допомагати.
Але я бачу, що уже наближається час коли потрібно буде, аби мама та бабуся жили разом із нами. Я між іншим про свої переживання чоловіку сказала, а він аж у обличчі змінився.
Виявилось що мій чоловік категорично проти цього. Чому? Та тому, що він виріс у сім’ї, де в одному будинку мешкали кілька поколінь його родичів. І Петру дуже набридли постійні поради та контроль з боку його дідусів та бабусь. Ось тому він і не хоче, щоб мої рідні переїжджали до нас жити.
Коли ж я запитала а що ж робити якщо вони уже ледь ходять обидві то почула:
— Щось вигадаєш.
А так я живу в домі чоловіка, то не можу ніяких вимог ставити.
Ще кілька разів я пробувала почати цю розмову, але результат один і той же. А оце бабусі останні дні зле. Мама просить допомоги, бо сама не може впоратись із нею, у неї також здоров’я не те.
І що мені тепер робити? Збирати речі і переїжджати до мами? А діти? Як я залишу діточок.
Я дуже розгублена. Кого мені обрати?
Ви б як вчинили на моєму місці?
14,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
