Я не задумувалася про те, як моє ставлення до колишнього чоловіка відобразиться на моїх нових стосунках до того моменту, коли чоловік почав збирати речі зі словами:
– Я не хочу жити з такою жінкою, ти така не була. Я не хочу аби ти себе так вела.
– Я вела? Ти ж знає, що Василь мене покинув з малою дитиною, нічим не допомагав і я маю йому усміхатися?
– Я не кажу про усміхатися, але в мене щодня таке враження наче Василь кожного дня у нашій родині. Я втомився.
І він пішов до матері, а я від обурення дар мови втратила. Як це взагалі розуміти? Після того, що мені Василь заподіяв я маю його пробачити?
Ось самі посудіть чи після такого б хоч якась жінка стала з ним говорити.
Ми з Василем жили сім років, дітей не було і я дуже переживала, проходила різні процедури, але шансів було мало. І ось нарешті після стількох спроб я виносила дитинку, правда до семи місяців, далі був довгий період в інкубаторі, далі купу різних процедур, бо Оленка була ще доволі квола.
Практично всі ці два роки я не мала спокою ніякого, я була ввесь час в напрузі за життя своєї дитини. І що ви думаєте в цей час зробив Василь? Так, він собі знайшов іншу і та привела від нього на світ дитину.
І він пішов до неї зі словами, що в нормальних жінок все просто, а в мене вічно, як не одне, то друге.
То як після такого пробачити? Ви б змогли? І я не змогла.
Подала на аліменти, аякже і думаєте, він платив? Головне тій своїй все давав, а мені з дитиною ні, та я за кожний місяць мала такі нерви, що не знаю чи й вартувало тих грошей, але я вже йшла на принцип – своє я не віддам.
Зараз Оленці чотири роки, вона здорова і щаслива дитина, а я також щаслива дружина, я знайшла Романа, як дар з небес.
Він любить мою доньку і мене, знає всю мою історію і мені співчуває. Ми одружилися через пів року після знайомства і він не дуже розумів, як проходить процедура сплати аліментів, що я телефоную до Василя, далі до його дружини, батьків, пишу чи не щогодини, поки вони мені не заплатять. Звичайно, що після таких розмов я вже ніяка, та й мій емоційний стан геть розгойданий.
І ось коли Роман вперше побачив таку розмову, то був ошелешений, просив мене заспокоїтися, далі казав, що дасть мені ті дві тисячі гривень, що воно того не вартує, але я переконувала його, що не буде Василь спокійно жити, бо він мені винен в тисячі разів більше.
Хіба я була не права?
І ось ми прожили разом пів року ще і Роман вирішив піти. Сказав, що не витримує таку мене.
– Якби ти поговорила і забула, а ти ж потім ще не замовкаєш якийсь час, і так само перед датою аліментів теж про це все говориш. Я не знаю чи ти його ще любиш, бо виглядає саме так.
Як я Романа не просила, але він не вертався і я пішла шукати поради в мами і подруг. І вони сказали майже те саме – я ввесь час говорю і думаю про Василя.
– Але я його не любою!
– Але ти про нього думаєш, а якому чоловікові це сподобається?
– То що йому подарувати ті гроші? Так?
– Не знаю, але ти за дві тисячі продаси своє щастя з Романом?
Я ніяк не могла погодитися. Вони не знали в яку скрутну хвилину він мене покинув, я ввесь час в тому стані і таке пробачити неможливо.
Прийшлося звернутися до спеціаліста і мені дуже довго прийшлося зрозуміти різницю між «пробачити» і «відпустити».
Роман до мене повернувся і дуже мене підтримує в тому, що я роблю. Коли ви відпускаєте з себе думки такі, переповнені образою, то маєте шанс наповнити себе іншими емоціями і це така полегкість.
Я не пробачила, бо в мене ніхто не просив пробачення, і перейду на інший бік, просто тепер я не буду про це думати тижнями.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
