fbpx

Я не мала щодо чоловіка ілюзій, але вірила і надіялася, що рано чи пізно, але він покохає мене

Ігор не став мені брехати, коли ми зустрілися, а прямо сказав, що пережив дуже болісний розрив.

– Я вже раз дуже сильно обпікся, тому, якщо у тебе немає щодо мене серйозних намірів чи почуттів, прошу скажи це зараз, щоб ми не тратили час один одному.

Я нервово ковтала не знати звідки взятого клубка в горлі і намагалася сказати, що він не просто мені подобається.

Здається мені це вдалося, бо ми продовжували зустрічатися, а через кілька місяців Ігор запропонував мені вийти за нього заміж.

Я погодилася, бо не просто він мені подобався. Я роки кохала його.

Кохала непомічена і незнана, мріяла про нього, надіялася, що колись зустріну, а він мені посміхнеться чи привітається і тоді не буде більшого щастя для мене.

Ми працювали в одній будівлі і бачилися здалеку, але він був втіленням моїх мрій.

Звичайно, що й інші дівчата його теж помітили і поміж себе пліткували про нього, а я слухала і боялася щось пропустити, щось недочути чи перекрутити.

Він зустрічався з дуже красивою дівчиною і ми заздрили їй просто шалено. Кожен з нас уявляв себе на її місці, а поруч він – гарний, стриманий і такий привабливий!

Моє кохання швидко переросло в щось таке платонічне, навіть рідне, я любила його і жила з цим відчуттям.

Приходила на роботу в надії його побачити, йшла теж так, щоб хоч здалеку помітити його постать, а вечір проводила в мріях, що якби…

Тому не дивно, що у мене не було залицяльників і ніякого особистого життя.

А далі трапилася для всіх нас радісна звістка – вони розійшлися.

– Вона сказала, що варта кращого!,- не криючись говорила Галя, наша співробітниця, – Ви уявляєте, яка в жінки самооцінка?

Ми не могли уявити, що хтось може бути кращим!

Далі та дівчина поїхала і ми більше її не бачили.

Наш чудовий Ігор змарнів та схуд, а ще більше дратувався, коли дівчата навперебій починали до нього загравати.

Я теж би рада була підійти. Але такий натовп красунь, що я була десь далеко позаду!

А потім сталося несподіване – він сам до мене заговорив! Сталося чудо і я зайшла в ліфт, де вже був він. Не могла привітатися, бо стисло подих, лиш кивнула. Може, тоді це видалося йому байдужістю, але я ввесь вечір картала себе за свою поведінку – такий шанс, а я не скористалася!

На наступний день знову так вийшло, що ми зустрілися в дверях і він привітався!

Я не дівчинка, повірте, але вся спаленіла від щастя.

– Як вас звати, – спитав він, – Треба познайомитися, раз ми так часто бачимося…

І все!

Я така була щаслива, що він запропонував мені одружитися і байдуже, якщо не кохає – я кохаю за десятьох!

У нас з’явилася на світ донечка і ми звичайна родина. Він дуже турботливий та уважний і не раз мені каже, що йому зі мною неймовірно пощастило!

Проте, не каже, що кохає!

Вчора він прийшов додому дуже блідий. Взяв мене за руку, посадив на стілець і сказав:

– Ліля вернулася! Я бачив її і вона сказала, що досі мене кохає! У неї життя не склалося і вона вважає, що це через те, що не я її чоловік!

Я просто сиділа і не дихала, я не знала, що сказати! Чи думала я, що така мить прийде – так, але я не думала, що так швидко.

Я бачу, що він не прийняв рішення і чекає, що скажу я. Він хоче аби я вирішила, що буде з нами, що буде з ним, що буде з нею! Я не маю сили це вирішити, ні правильно, ні неправильно.

Що мені тепер робити? Просто відпустити, бо у нього кохання всього його життя? Чи благати не залишати нас з донечкою?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page