fbpx
Історії з життя
Я не могла навіть подумати про те, що донька принесе в подолі в такому ранньому віці. Тобто я розумію, що вона вже не дівчинка, і я добре знаю її хлопця – це також розумний і старанний молодий чоловік, але про яких дітей може йти мова в такому юному віці?

Страшно це визнавати, але здається моя рідна донька перестала бути моїм найкращим другом. Все почалося близько року тому, коли вона була на третьому курсі юридичного факультету. Скажу відразу, що я ні в якому не хочу її очорнити, лише показати ситуацію з боку. І тільки в тому вигляді, в якому вона дійсно має місце.

Вона завжди була старанною ученицею в школі і гідною студенткою у ВНЗ. За словами її друзів і її самої вона ніколи не ходила на «тусовки», де всі п’ють. Я щиро вірила, і не могла навіть подумати про те, що вона принесе в подолі в такому ранньому віці. Тобто я розумію, що вона вже не дівчинка, і я добре знаю її хлопця – це також розумний і старанний молодий чоловік, але про яких дітей може йти мова в такому юному віці?

Загалом, через три місяці я цим змирилася і перестала наполягати на своєму, однак через півроку сталося те, чого я ніяк не могла очікувати від власної доньки – вона вирішила забрати у нас нашу квартиру. Я не відразу зрозуміла, що на неї так вплинуло і чому вона настільки змінилася. Може, на неї вплинуло майбутнє материнство, а може її хлопець – без поняття.

Проте її юридичні знання дозволяють їй претендувати на квартиру і вона вже подала позов. Ми також подали зустрічний позов, і тепер у нас судові дебати основна частина життя. Ми намагалися з нею поговорити окремо, але вона і слухати нас не хотіла. Лише демонстративно відповідала, і намагалася всіляко відсторонитися. Все, що її цікавить на даний момент – наша квартира. Вимагає розміняти і все. І жодні аргументи на неї не діють. Але ми з чоловіком вже не молоді, нам хочеться спокою, а не пускати на оглядини ймовірних покупців, розмінювати житло, переїжджати. Куму потрібен цей клопіт. От як нас не стане то вже хай робить, що забажає.

Ось так і вийшло, що моя дитина перестала в мені бачити рідну людину. Ми намагалися зв’язатися з її хлопцем, але вдалося нам це лише раз. І то він не сказав нічого конкретно, лише згадав, що у них скоро весілля. Звичайно, дізналися ми про це останні і ні про які запрошення мови йти не може. Що робити – не знаю. Квартира поділена на всіх, і яке рішення винесе суд мені досі не зрозуміло. Я скоріше не стільки боюся за квартиру, скільки мені просто прикро, що через гроші наші відносини зруйнувалися. Це так безглуздо.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook