Може, я й була наївна в своїй щирості, але я зустрілася з суперницею.
– Я дружина Дмитра, – сказала я їй, – У нас родина, розумієш? Родина і маленька дитина! Ти не будеш з ним щаслива, бо на чужому горі!
– Ой, все,- перебила мене тоді дівчина, – Дмитро правду каже, що ти нудна. Я з тобою хвилину, а вже втекти хочеться. І не приходь більше до мене, бо ти отака ціленька не підеш, зрозуміло?
Я втратила дар мови! А всередині ворухнулося – оце в людини відчуття своєї правоти!
Перед Дмитриком мало не стелилася, казала, що змінюся заради нього, хай тільки скаже, що не так.
– Та все не так, я не можу просто фізично бути біля тебе!
Довгі-довгі місяці я жаліла себе. Тепер шкодую, що так багато часу тому приділила, але вже як було. Так, не було клацання пальцями і от я щаслива. Ні, я сиділа цілими днями вдома і очі не просихали. Навіть, з дитиною не виходила гуляти, а на всі розради мами і подруг тільки рукою махала. Адже життя моє закінчилося.
Мама прийшла до мене жити і я за це їй дуже вдячна, бо я так розклеїлася, що не могла турбуватися про сина.
Потім мама вирішила, що я маю поїхати десь відпочити, змінити обстановку. Ми поїхали втрьох – я, мама і Ігорчик.
Світ був гарним, але навіщо мені це все без нього, без мого Дмитрика?
З-за кордону ми не вернулися, а залишилися ще на пів року в Італії, працювали і жили, там спека й вивітрила в мене з душі сльози.
І в мене зародилася ідея самій піти попрацювати в турагенство: і країни нові побачу, і мову підтягну, і грошей зароблю.
Саме ця робота мене врятувала – я багато подорожувала, домовлялася про вигідні знижки, сама створювала тури і мене на роботі оцінили.
Минуло років п’ять, коли я вперше пішла на побачення з чоловіком. Це був такий пробний варіант, коли не так важливо, чим все скінчиться, як те, що ти бажана жінка. Далі у мене були романи, але я ніколи не знайомила чоловіків зі своїм сином. І ось я зустріла його – гарний, усміхнений, аж до мурах.
Віктор прийшов замовити тур для себе і дружини. Я вибрала найкращий варіант і просто думала, як же пощастило цій жінці, що у неї такий чоловік
А потім він мені зателефонував і запропонував зустрітися:
– Я маю вам подякувати за відпочинок, – завершив він розмову.
Я не хотіла йти, бо ж він одружений. Це для мене було табу на все життя. Я відмовила і тоді він прийшов в агенцію з букетом квітів. Далі почав писати, телефонувати. Запевняв, що закоханий в мене і я тоді йому сказала:
– Десять років тому мій шлюб зруйнували, тому я не буду руйнувати чужий. Тому дякую, але ні.
Віктор не відступав. Казав, що вони з дружиною намагалися відновити шлюб. Сподівалися на цю романтичну поїздку, але він побачив мене і зрозумів остаточно, що не хоче бути з дружиною.
– Я покину її і тоді ми поговоримо, – сказав він уперто.
Я… Я не знала, що робити, бо я теж любила вперше за багато років, але ж він одружений! І тоді я зустріла його дружину і все стало на свої місця.
Мене під офісом вичікувала жінка… та, яка колись давно забрала мого чоловіка.
Вона вражено дивилася на мене:
– Ти! Ти! Я тобі його не віддам! Ах ти ж…
Я розсміялася і вона остовпіла.
– Як відчуття, – спитала я її, – Насолоджуйся! І попробуй ще раз мене підстерегти, то я вже не буду така добра.
Я йшла, я летіла на крилах! Оце в долі почуття справедливості!
Фото Ярослава Романюка.
