Тому, коли мій Максим почав часто затримуватися на роботі, їздити в довгі відрядження – я мов ожила, я вам чесно скажу. Не те, що я не люблю свого чоловіка, ні повірте, я його люблю і ціную, він хороший батько нашим дітям.
Але сон це завжди здоров’я жінки в усіх сенсах, від психічного до фізичного!
Просто його темперамент для мене надто … темпераментний. Зізнаюся, що до весілля у нас кілька разів була романтика… Не дуже вдало і я читала, що це налагодиться, коли ми звикнемо одне до одного.
Але не звикли, вірніше я не звикла і мені почало здаватися, що це у всіх так, просто ніхто про це не хоче говорити.
Далі у нас з’явилися діти і мені стало абсолютно не до чоловіка.
Звичайно, що Максим бурчав, доходило до того, що він ще й скандалив, але я швидко ставила його на місце, бо дитина мене більше потребувала, ніж чоловік.
– Як це дитину біля нас не класти, – казала я йому, – Вона серед ночі захоче їсти, то я маю вставати і до неї бігти? Я й так не висипаюся!
– Ти б про мене так думала, як про неї, – говорив він.
– Про тебе? Тобі місяць чи двадцять сім років і вже, будь добрий, дай собі раду сам!
Звичайно, що він був всім незадоволеним, від порядку в хаті, до мого зовнішнього вигляду. А я просто не могла з цим всім справитися і не було ні батьків поруч аби допомогли з дитиною хоч погуляти.
Тоді якось він різко замовк зі своїми примхами, а я навіть не звернула уваги і далі займалася дитиною та домашніми справами.
Подруг у мене теж не густо, тому теми особисті я ні з ким не обговорюю і сама в чужі справи не лізу.
Десь після семи років спільного життя, мені мов очі відкрилися, що чоловік зі мною живе, як з добрим другом і я йому абсолютно не цікава як жінка.
З одного боку, це не те, чим хочеться пишатися. Але з іншого боку – у нас в родині нарешті спокій і гармонія. Ми маємо з ним спільні плани на майбутнє, знаємо в який садок піде Семенко, в яку школу Ліза, скільки грошей треба відкласти на їхню освіту, де будемо відпочивати влітку…
І ось нашу ідилію порушив дзвінок мені… Незнайома жінка на тому кінці проводу говорила, що вона кохає Максима і не може без нього жити. Що вони зустрічаються вже п’ять років і вона хоче аби я його відпустила, бо він зі мою не щасливий.
Я поклала слухавку і нічого не сказала. Ця жінка й справді заповнила ту порожнечу, яку не заповнювала я, але ж він мій чоловік.
Чому поступатися маю я? У нас законні діти, у нас спільні погляди на життя, у нас спільні смаки на все, у нас відсутні сварки, у нас просто ідеальна родина.
Чому це я з ним не близька? Я йому вичавлюю прищі, стрижу волосся в вухах і перу його білизну – яка ще більша близькість може бути?
Я не стала приховувати від Максима цей дзвінок і сказала, що він обере, де саме він проведе риску: між нами з дітьми чи між нею і ним, бо очевидно, що жінка відступати не планує.
– Мені шкода, що ти це почула, – сказав він мені, – Вона тебе більше не потурбує.
– І будь добрий, заміни мелодію на її повідомлення, вони мені заважають спати, – попросила я чемно.
Чоловік погодився і ми спокійно довечеряли.
Якщо якась жінка вважає, що вона з чоловіком, бо краща за дружину, то глибоко помиляється. Дружина завжди буде дружино, запам’ятайте, любоньки.
Фото Ярослава Романюка.
