То таке лиш в кіно буває, коли натиснув на кнопочку і людина забула, ким вона була і що любила.
Я Лілю знала вже років десять, ми разом працювали в офісі і я знала, що на неї можна покластися. Це така людина, ну як сонечко – всіх усмішкою обігріє, слово привітне знайде, допоможе.
Така щира, така мила, ну я вам кажу, що я такої людини іншої я й не знаю.
А далі з нею стався Максим. Саме так, як якась неприємність стається, так і з нею стався цей чоловік. І все, моєї подруги, моєї впевненої в собі колеги і жінки просто не стало. Я її просто не впізнавала.
В очі тому Максиму заглядає, думки своєї на ні що не має, але найбільше – залежить від думки свекрухи і від настрою свекрухи.
Я найперше думала, що то їй вік, а їй тобі було тридцять дев’ять років, отак діє на мозок.
Але потім зрозуміла, що то щось інше. Інколи та чудова жінка в ній все-таки пробивалася на світ Божий і говорила мені, що свекруха так вже тримає Максима біля нігтя, що вона не знає, як далі бути, бо Максима любить сильно, а той любить і слухає лиш маму. Як у них дійшло до весілля я не знаю.
Вона попросила мене бути свідком на церемонії і я погодилася. Приїхала раніше за всіх до неї і просто свою подругу не впізнала – на лиці очей не видно.
Виявляється, свекруха телефонувала, що вона її дитину обкрутила і весілля нікому не треба. Ліля вже ніч не спала і тепер не знає, як бути, бо гостей запрошено, все замовлено.
– Давай, будемо збиратися, а там буде видно, – сказала їй я.
Якось вже її привели в нормальний вигляд і як вона побачила, що наречений приїхав, то вся аж засвітилася від щастя. Я теж полегшено зітхнула і вже кинулася просити викуп за наречену, як тут стала мати Максима і сказала, що вони й так запізнюються. А вона своїх гостей не буде заставляти чекати. Всім заціпило…
Ліля стала знову непомітною… На весіллі свекруха все поривалася конверти забирати собі в сумку і якби не батьки Лілі, то так би все й було, але тут її мама не витримала і сказала, що гроші будуть молодим.
– А я за що маю гостям дорогу оплатити та свою частку заплатити, – обурилася свекруха, – Я через вас в борги лізти не збираюся.
І це все при гостях, на весь голос!
Максим мало під стіл не ліз, а Ліля вся така тиха і розпашіла сиділа, і не знала, що робити. Ситуацію виправив тамада, почав щось там говорити, але стало зрозуміло, що молоді будуть разом не довго. Я чула, як мама Лілі казала, що вона може вже подавати заяву.
– Доню, тобі життя з такою свекрухою й так не буде, – сказала вона.
І була права, бо свекруха й після весілля лізе до них з відвідинами, перевірками, і телефонними дзвінками.
– Чого ж ти її на місце не поставиш, – дивуюся цьому я, – Ти ж нормальна людина, з нормальними цінностями, чого ти язик в одне місце запхала? Я тебе просто не впізнаю.
– Звичайно, не впізнаєш, то ж не хіхікати в офісі над серіалом, а це жити з людиною, яку ти любиш.
– А чи треба так жити?, – кажу я їй на те, – І чи любить тебе твій Максим, якщо отак маму пускає до вас у спальню?
Подруга образилася. Але я не думаю, що жити, переступаючи через себе, то вже так гарно, навіть, якщо це називається словом «заміжжя».
Чи мені краще до неї не пхатися?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота