fbpx
Історії з життя
Я не вважаю себе скнарою, але це чужа для мене дитина. Я не хочу ні утримувати, ні вкладати в неї. Я хочу своїх дітей. А наречена каже, що їй поки б з сином розібратися. І скільки мені чекати тепер?

Нещодавно, я запропонував своїй дівчині жити разом. Ми з нею довгий час зустрічалися. Стосунки у нас дуже хороші. Раніше я такого нікому не пропонував. Вважаю, що це рішення тягне за собою відповідальність, якої мені не хотілося.

Зараз щось змінилося всередині мене. Ця дівчина викликає величезне бажання піклуватися про неї. Хочеться приділяти їй більше уваги і бути їй опорою. Тепер, після того, як ми з’їхалися, у мене є можливість дарувати їй це.

Але в наших стосунках присутній один дуже серйозний нюанс. У коханої є маленький син, який теж живе з нами. Перед її переїздом, я поставив всього лише одна умову: «Живемо разом, але ця дитина для мене ніколи не стане рідною». Дівчина погодилася і переїхала до мене в квартиру. Син, звичайно ж, теж. Йому була виділена окрема кімната і створені, на мій погляд, всі умови. Я постарався впорядкувати кімнату хлопчати по максимуму. Заняття виявилося не тільки трудомістким, але і матеріально затратним. Але все зробив на совість.

І ось ми живемо разом. Кожен день бачити її зранку – це щастя. Я можу просто простягнути руку і обійняти свою кохану, приголубити. Знаєте, це почуття дає такий приплив бадьорості і сили з самого ранку, що неможливо відмовитися від цього.

Трохи згодом до кімнати вривається цей малюк і починається розгардіяш. Я намагаюся відразу встати і піти готувати сніданок. У мене немає особливого бажання приділяти цій дитині час і увагу. Можливо, я не правий, але це сильніше за мене.

Я не вважаю себе скнарою, але це чужа для мене дитина. Я не хочу ні утримувати, ні вкладати в неї. Я хочу своїх дітей. А наречена каже, що їй поки б з сином розібратися. І скільки мені чекати тепер?

Останнім часом почав помічати, що в наших стосунках щось змінилося. Нічого критичного, але, тим не менше, я відчуваю зміни. Похолов злегка погляд, змінився градус кохання в меншу сторону. Раніше, коли ми залишалися наодинці, все навколо зникало, весь світ переставав для нас існувати. Ми не помічали ні часу, ні сторонніх речей.

Зараз я не спостерігаю тієї експресії від неї, яка зводила мене з розуму. Бувало, поглянеш їй в очі, а у відповідь хвиля, яка накриває тебе з головою і забирає у небуття.

Чи може ця поведінка бути пов’язана з моєю умовою? Я розумію, що це її рідний син. Але він її! Не мій! Я не можу переступити через цей бар’єр. Невже не можна не звертати на це увагу, а просто жити і радіти життю. Я ж і так багато зробив для дитини. Більшого я не можу дати.

Невже всі наші почуття зможуть бути перекреслені нерозумінням через сина укоханої?! Мені доведеться все життя ось так підлаштовуватися?! Не впевнений, що саме цього хочу від життя.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook