fbpx

Я не вийшла – вилетіла з квартири голосно грюкнувши дверима. Прямо скипала від побаченого. Вдома ще довго мила і перемивала кахель у ванній, аби хоч трішки заспокоїтись. Ну як? Поясніть мені тепер як мені бути?

Я не вийшла – вилетіла з квартири голосно грюкнувши дверима. Прямо скипала від побаченого. Вдома ще довго мила і перемивала кахель у ванній, аби хоч трішки заспокоїтись. Ну як? Поясніть мені тепер як мені бути?

Щойно мама моя вийшла на пенсію я їй одразу почала певну суму із зарплатні віддавати. Вона ж працювала майже до семидесяти років.

Хоч я і просила її поберегтись і про себе подбати, але вона казала, що не готова “сідати на чийсь хліб”.

Я маю звичайну роботу, та й діти студенти, тож великої суми не могла перекинути. В минулому місяці, наприклад, я дві тисячі мамі переказала а раніше коли три, коли півтори. Мама дякувала, просила більше так не робити, але гроші брала.

Вона ж їх не на вітер пускала. Комунальні, аптека, харчі. Я прекрасно розуміла, що їй моя допомога потрібна. Без цього у місті ну ніяк.

Читайте також: Тієї неділі син як і завжди мав до мене на гостину прийти. Він хоч і холостяк, але проживає окремо, тож я цілу суботу біля плити простояла, аби наготувати смачненького і з собою йому запакувати. Однак коли я двері відчинила і побачила із ким він, то мало свідомості не втратила

І ось, минулої п’ятниці я аванс отримала. Пішла в найближчий із маминим домом магазин. Узяла круп, курятини, субпродуктів для кота маминого. Не забула і пряників з цукерками її улюблені. Ішла додому щаслива дуже, адже попереду були вихідні дні, та й знала, що мама зрадіє.

Мама була не сама – мій братик прийшов. Олег хоч і брат мій рідний, але ми з ним майже не спілкуємось. Він від мене значно менший і з’явився на світ, коли я вже вчитись пішла. Та й характер у нього був важкий – весь у тата.

Я віддала продукти, ми мило поговорили ні про що, аж тут я пожартувала про те, що братик мій трішки круглішим став. Я пожартувала, що дружина напевне його дуже любить  і хоче аби любові ставало більше і більше.

Уявіть німу сцені коли у розмову втрутилась мама і заявила, що саме завдяки їй братик мій став “на людину” схожим:

— Його ж з роботи звільнили, а дружина пішла від нього. От він до мене щодня приходить їсточки. Хто ж як не мама синочка погодує. Та й з собою ще даю і котлеточок і домашніх ковбасок. Чоловік повинен гарно харчуватись.

Стою очима кліпаю і прямо відчуваю, як червонію. Брат не працює, приходить до мами поїсти, а я продукти кому принесла оце?

А мама й не бачить моєї реакції. Додає ще:

— Та й звичка оця його… Кажу покидай, нащо на той дим скільки грошей спускати? А він каже, що не може. От я і мушу ходити купувати. А воно знаєш як дорого?

Та вже я знаю, бо мій чоловік собі такого дозволити не може. Якось через себе переступив, стерпів, покинув. А тут пан без роботи і не може?

Я висловила брату все що про нього думаю і вилетіла з дому. Від обурення аж підстрибувала. Ну як так?

Вдома кахель до блиску вимила на емоціях.

Але от що найприкріше: як бути мені далі? Мамі допомога ж усе одно потрібна. Не з моїх, так зі своїх вона брату смачні страви готуватиме і бігатиме до ларька, тут і до ворожки не ходи.

От що я маю тепер робити, га?

Олена Р.

23,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page