Я не витримала і вирішила сама до тієї Мілани піти побалакати. Ну скільки вже можна це терпіти? Сина про що питаю, так він лиш руками розводить. То що, мусила все залишати як є?
Мій син Любчик, дуже хороша дитина. Він у мене неймовірно добрий і покладисий, тому і мушу його оберігати від усіх негараздів.
Був одруженим, має двох діток, але Леся одного дня зібрала речі, забрала дітей і пішла. Нічого не пояснювала, лиш сказала, що я тепер можу жити спокійно і вона не заважатиме мені і Любчику. До чого це? Ото лиш аліменти нам і залишились від того його одруження.
Нині Любчику сорок сім. Він працює на місцевій пилорамі у начальства на хорошому рахунку. ну а як, якщо усі хто там працює за комір заливають, один мій син тримається. Начальник зміни він у мене.
Одне мене бентежить – Мілана. Прийшла вона бухгалтером працювати і якось одразу вони із Любчиком парою стали. Старша вона від нього на три роки, їй уже п’ятдесят. звісно, що я надіялась на більш молодшу невістку, але вже й з цим змирилась.
Думала. що вони одружаться у дім прийде молода господиня. Я вже не встигаю все, і в домі і на городі і біля худоби. А так би в двох. то був би й лад. Але не у нашому випадку, як виявилось.
Три роки Любчик із Міланою бігають на побачення. То у кафе він її веде, то в місто возить, то на море їздили, а це в Карпатах були. Виходить, що він не одружений, я йому і їсти варю і перу і у домі лад наводжу, а тій Мілані одні побачення у голові.
Питаю у Любчика скільки то триватиме, а він лиш руками розводить. Каже, що Мілана заміж не хоче і з ним жити не збирається. ну і не витримала я. пішла із тією жінкою побалакати. нащо ото тільки воду каламутити. так би Любчик собі дружину вже знайшов, господиню в домі, мені помічницю. А це що?
— Заміж? – дивиться вона на мене в усі очі, – З якого дива? Ще скажіть, що до вас піти жити, бо так правильно буде. У мене є своя хата, двоє дорослих дітей, нащо мені ці неприємності?
Я від таких слів аж підскочила. Кажу що не гоже жінці одній. що чоловік у домі треба. та хоча б що полагодити, чи цвяха забити.
— Заради цвяха? Ну ви серйозно? Я сина покличу, він мені усе зробить. Майстер він хоч куди, а ні, то й зятя маю. І не буду нікому нічого винна. “Спасибі” і по домівках. та я собі їсти готую раз на два дні. перу тількитоді, як настрій є. У мене його. малювання і фітнес, скажіть, де я маю час знайти на заміжжя. Та й була я вже там, дяку, зворотнього квитка не хочу. Вийшла я з того віку, розумніша стала, досідченіша. Просто заради того статусу мене вже туди не заманиш. А вас що не влаштовує? Чи то Любчик сваху прислав?
Я звідти пішла і вже який день до тями прийти не можу.
Відколи, ну відколи це світ з ніг на голову став? Я свого чоловіка любилю і шаную, хай яким би він не був, а він був моїм чоловіком. Ні мама моя, ні сестра ніколи і подумати не могли б про те, аби розлучитись. Як так? Жити одній? Оце вже вибачте.
Скажіть мені, відколи це вже жінка не хоче вийти заміж за гарного, розумного і доброго чоловіка?
От ви б прогавили такий шанс, та ще й у п’ятдесят?
20,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
