Коли я побачила Дмитра, то закохалася з першого погляду. Він був хлопець видний, дівки його одна поперед одну хапали, але вся справ в тому, що вони йому лише довгими віями кліпали та усміхалися червоними вустами, чекаючи, коли він зачарований впаде їм до ніг, а я не чекала.
Я почала сама до нього говорити, запрошувати на повільні танці і перша його поцілувала. Тоді мені здавалося природнім, що наші стосунки пішли далі, бо я любила, і чомусь вважала, що хлопець, який так діє, теж має до мене почуття. Але…
Коли Дмитро дізнався, що я при надії, то страшенно заметушився, забігав, мало не плакав та просив аби я все вирішила сама. Тоді мені вперше й розвиднілося – він не любить мене, але я не планувала бути тою рихлою, яка сама все зробить і буде сумно сидіти на весіллі колишнього хлопця.
Я сказала, що коли він сам не прийме правильне рішення, то я піду до його батьків. Мій Дмитрик мало не впав…
Мама і тато у нього були зразковими батьками та людьми, тому такої ситуації просто не розглядалося.
– Чого ж ти водив мене додому, – питала я його, – якщо не любив?
– Ти мені подобаєшся, але я ще не хочу женитися.
– Всі не хочуть, але вже є як є. я буду робити все аби ти не пожалкував,- говорила я ті слова, які мав казати чоловік, але мені було байдуже, бо я просто світилася від щастя.
Весілля минуло згідно з усіма канонами і ми почали жити у моєї мами.
Дмитро був працьовитим хлопцем, тому ми довго в мами не затрималися, а згодом переїхали в маленьку двокімнатну квартиру з мініатюрною кухнею. Наш синочок там почав ходити.
Я літала від щастя і робила все, що має робити добра дружина.
Його зрада співпала з кризою в державі. Він втратив роботу, а я про все дізналася.
О, я не планувала піджати хвіст та побігти до мами. Я пішла до розлучниці і показала їй, як це братися до одружених чоловіків з дітьми. Вона просилася, що між ними нічого не було:
– То нехай так і буде, бо наступного разу я не буду така добра.
Дмитро знав, що я з нею говорила, але нічого мені не сказав. Повірте, я доволі невелика жінка, але в мені тоді було стільки образи, що я б цьому кремезному чоловікові дещо показала.
Минали роки. Дмитро працював вже на будовах та ми самі будували хату. Я теж працювала та доглядала дітей.
Все йшло своїм шляхом і мої плани нічого не рушило: хата росла та наповнювалася меблями, діти закінчили школу і вступили в виші.
А далі сталося нещастя – Дмитро був в автопригоді. Ходити він більше не міг.
Все обернулося так, що тепер я їжджу на роботу за кордон та утримую родину. Ні, я не жаліюся, я з усім справляюся, бо у мене і діти мають від мене подарунки і Дмитро доглянутий вдома.
Просто я хочу сказати цим, що чоловіки, які при здоров’ї ставлять своїх жінок нижче, які багато чого собі дозволяють та мріють про когось іншого, потім опиняються зі своєю дружиною сам на сам.
Ніхто з його колишніх не прийшов до нього і не сказав – ти тепер не потрібен жінці, ходи до мене жити. Ніхто.
А я живу. Я турбуюся про свого чоловіка не тому, що люблю це діло, а тому, що я обіцялася «і в горі, і в радості». Тому, чоловіки, ви подумайте перед тим, як жінками крутити: чи схочуть вас бідних і немічних.
Фото Ярослава Романюка.
