«А що такого?, – каже мама, – Поміститеся, хата велика, а сестрі твоїй більше треба, вона сама лишилася». Ось так я все життя думала, що маму на схилі літ доглядатиму, бо все життя з нею прожила, а вийшло геть інакше. Не розумію, чому вона так зі мною вчинила, бо я була доброю донькою. Може, ви мені поясните після цієї історії.
Хоч я й старша донька, але сестра моя вискочила заміж швидко і поїхала жити до чоловіка, а я вже лишилася при батьках.
– Настя дуже гарно заміж вийшла, – казала вона мені,- бери з неї приклад.
Але мені так не пощастило. Я вийшла заміж за чоловіка, який на ділі виявився не дуже й добрим сім’янином. Те й робив, що прилізав додому, а я потім від матері вислуховувала, що таким газдам не хоче й хату лишати.
І так мене це зачепило, що залишила я на неї дітей та поїхала в світи. Всі ці роки я те й робила, що вкладала в материну хату, все поміняла. Хіба фундамент та стіни не чіпала.
Купила й дітям по квартирі, вивчила їх, заміж видала. Вже думала закінчувати з заробітками, бо батьки вже геть похилі, треба вже й вдома бути.
Я завжди милувалася нашою хатою, вона мені видавалася найкращою за усі, хоч у нас в селі дуже багато гарних будинків.
І ось я вернулася додому, як завжди, з повними сумками, як у нас гості – сестра моя приїхала з дітьми та онуками.
Виявляється, чоловік її поки працював за кордоном, то було все добре, але далі виявив він дуже цікаву річ – діти не його. От він тоді Настю з уже дорослими дітьми й попросив зі свого життя. Квартири були на нього записані, тому ті не мають де зараз жити і приїхали сюди перебути, бо мати моя сказала, що такі вже у нас хороми та стільки місця, що всі помістимося.
І це виявилося правдою, бо я в нашій хаті ще другий поверх переробила і місця справді багато.
Я сестрі попервах зраділа, годую їх всіх смачно, прибираю за них усе.
А тут мама моя й заявляє:
– Ми з татом порадилися, що нехай хата залишається Насті, їй більше треба, а ти така, що ще собі на квартиру заробиш. А вона твоя сестра, їй треба допомогти.
– Мамо, я в цю хату стільки грошей вклала, що могла дві квартир мати! Що ви таке кажете?
– А те, Лесю, що треба ділитися і підтримувати сестру, вона твоя єдина кровиночка, як нас не стане. А хата, то таке, з собою не забереш. У тебе ж теж роки підпирають. Треба про душу думати.
Я не знаю чим сестра переконала моїх батьків так вчинити, я зараз поїхала геть, бо не хочу їх всіх гостити та ще й при мамі й татові робити вигляд, що все гаразд. Вони вже геть старі і не розуміють, що творять, але сестра все чудово розуміє.
Я не можу думати ні про що інше, як про те, що я все життя працювала та мріяла старість зустріти в затишку, але маю тепер ще ставати сестрі в милість аби вона мене з мого ж дому на схилі літ не попросила.
І як мені бути в такій ситуації? Що б ви зробили на моєму місці?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
