Невістка моя Марія мене не радувала ніколи, ні тебе послухає, ні усміхнеться, ні прилащиться. Вся собі на умі. Хто таку буде любити? А ще як згадаю її тоді, на знайомстві, одяг крикливий, ніс дере, наче то вона мені послугу робить, що заміж за мого сина йде.
І отак вона себе веде всі п’ятнадцять років, все вона за всіх краще знає.
Ну, бувало, що я ставала на сторону сина, коли вони мали суперечки і приходив він до нас жити не раз і не два, але все якось так вже владналося, вже всі пройшли емоції, то вже сорок років, вже треба думати про те, як старість забезпечену зустрічати.
І ось я до неї телефоную, а вона й мені каже:
– Можете радіти, вже ваша мрії збулася – розходимося ми з Юрком!
– Яке розходитеся?, – я не знала, що й казати, – Ти кому будеш потрібна така? Знову з себе паню корчиш? А все через тії заробітки…
А вона кинула слухавку…
Тільки другий рік їздить на заробітки, а вже отакі переміни. Але обурюватися, то одне, але що далі – тут зовсім інше питання, бо вернеться Юрко жити до нас, адже вони живуть в квартирі сватів.
Ну, любить мій син пригубити, особливо вкінці робочого тижня та на рибалку поїхати. Я за те аби дитина відпочивала, набиралася сил, адже він важко працює на будові крановиком, хоча гроші дуже добрі. Могла Марія взагалі нікуди не їхати, але ж то характер такий.
Бачте, хотіла як люди виглядати, бо нічого їй Юра не купує.
– А що їй треба, – казала я синові, – Має кілька суконь на роботу і досить. Для кого вона хоче гарно виглядати? Ти у неї чоловік і на тому крапка.
Якось прийшла до них, а у неї такий букет стоїть на столі, я й спитала, з якого приводу, а вона й каже, що то Юрко на річницю подарував:
– Що? То на дві тисячі букет, як мінімум! Він зів’яне, а за ці гроші можна місяць жити! Дуже вже ти мудро розпоряджаєшся сімейними грошима, браво. Так і з торбами підете!
Ой, було таке і ще не таке, але я не хотіла аби вона мого сина кидала, я хотіла аби вона змінилася і ще більше старалася для родини!
Пішла я до сина і він зізнався, що Марія рішуче налаштована.
– Мамо, я їй сказав, що ще таку знайду, лиш пальцями клацну. Подумаєш, з хлопцями в барі сиджу і грошей менше приношу. Діти вже виросли, пора й про себе подумати.
– Так, сину, я тебе надто любила, того й так вийшло… Квартира ваша вже п’ятнадцять років без ремонту, шпалери там висять, біля вікон лупиться шпаклівка, меблі всі старі. Хоч я й колись казала, що нема чого тещину хату ремонтувати, але ти тут живеш, розумієш? Я тебе до себе не прийму і тато такої ж думки. Тому або ти нині кажеш жінці, що плануєш зробити ремонт і завтра ведеш вибирати шпалери, або ти думай, хто тебе з друзів прийме до хати. А ще ти завтра ведеш дітей в ігровий центр, а жінці даєш гроші на шопінг. Так, я знаю таке слово! Як тобі треба грошей позичити, то ми дамо, ось тобі десять тисяч на перший час, а там далі вже берися за голову, бо я тобі потурала, а тепер маю все виправити. З Марією я теж поговорю.
Я перепрошувала невістку і сказала, що хотіла аби вона просто мала інше відношення, але й так бачу, що вона була аж задобра до нашої родини. Думаю, що син виправиться, бо як мені дійшло в шістдесят вісім, то й йому ще має в голові просвітліти. Як гадаєте – ще можна щось виправити чи вже ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
