Що ж, може, це просто життя, а може, просто я втомилася бути відданою, поки Василь у Європі довгими роками? Хтось, можливо, засудив би мене, але я вирішила жити для себе.
Тому, коли трапилося так, що я «спотикнулася», як я це називаю, я щиро думала, що Василь би пробачив. Ну, адже це була всього одна маленька пригода з Віталієм, нашим кумом. Не було в цьому нічого серйозного, але ж Василь, мабуть, зовсім забув, що й сам не святий. Я не раз чула тихий жіночий голос у телефоні, бачила в його руках фото, де він стоїть поруч з якоюсь іншою жінкою.
А тут Віталій. Він – людина цікава, харизматична, і так добре знає, як сказати приємне слово. На відміну від Василя, він умів мене розсмішити й змусити відчути себе бажаною.
Віталій час від часу приходив, щоб «допомогти», то з краном, то з полицями. І якось я зрозуміла, що це вже більше, ніж просто допомога. Так, це було щось нове, захопливе, а головне – ніхто нічого не знав. Можна сказати, всі були щасливі.
Одного разу, коли Віталій прийшов допомогти полагодити ліжко, я готувала вечерю на кухні. Запахи розносилися по квартирі, і я помітила, що він подивився на стіл, ніби здивувався.
— Такий королівський стіл через такі дрібниці? — усміхнувся він.
— Ну, я ж вдячна тобі, хотіла, щоб ти це оцінив, — відповіла я, підморгуючи.
Здавалося б, проста вечеря, а закінчилося тим, що Віталій залишився в мене. Василь рідко поводився так тепло, навіть коли ми ще були молодшими. І в такі моменти я розуміла, що саме цього мені бракувало.
І ми з Віталієм стали зустрічатися час від часу, а я почала все більше жити для себе. Діти вже дорослі, чоловіка нема, отже, чому б не насолодитися життям? Що поганого в тому, що хтось ще хоче відчувати мою присутність?
Мій чоловік же ніколи не був таким, від кого терпнуть п’яти. Всі ці роки він їздив на заробітки й повертався стомленим, говорив сухо, лише про справи. А з Віталієм усе було по-іншому.
Минув рік, і якось, без попередження, Василь раптово приїхав додому. Я навіть не встигла оговтатись, як він увійшов у квартиру й побачив картину, яка йому зовсім не сподобалася. Віталій сидів на кухні, а я сміялася з якоїсь його жартівливої історії. І тут, ніби грім з неба, Василь заходить і одразу кидається з питаннями:
— Це що таке? Ти що, зовсім совість втратила?
Я не очікувала такої реакції й спробувала пояснити:
— Василю, ну, ти ж знаєш, що це несерйозно. Це ж тільки трохи жартів і легка вечеря, ми з кумом просто сміялися. Хіба це привід для такого скандалу? Подумай сам, чи ти ніколи нічого такого не робив?
Василь почервонів, мовчав, а потім знизив голос, гримнувши:
— Я?! Це зовсім інше! І ти знаєш, як я важко працюю, щоб у тебе і дітей усе було!
На ці слова я теж не змовчала:
— А мені що робити? Роки йдуть, молодість минає, а я тут сиджу одна, чекаю на тебе, бо ти десь далеко. Хто про мене подумає? Чи ти думаєш, що я лише на телефонними дзвінками живу?
Він подивився на мене розлючено, а потім його обличчя стало кам’яним:
— Збирай речі й виходь звідси. Не хочу більше бачити тебе у нашій квартирі.
Мене це обурило:
— Це що за новини? Я цю квартиру купувала, я тут ремонт робила! І ти хочеш, щоб я йшла? Ну вже ні, цього не буде!
Він почав складати мої речі, і я зрозуміла, що, мабуть, краще відійти, перечекати у батьків. Мені було прикро, але ще більше я була здивована. Чому він так відреагував? Стільки років разом, і через одну пригоду, коли він сам не був мені вірним? І взагалі, це подвійні стандарти. Коли він собі дозволяв «дружбу», це було нормально. А тепер він перетворив усе в таку комедію!
У батьків я намагалася переосмислити все, що сталося. Що ж його так зачепило? Я й досі не могла збагнути, чому він не зрозумів, що ця пригода – просто момент. Що все це не змінює наші роки шлюбу, наші діти, наш дім. Усі його обіцянки, слова, що ми разом назавжди – хіба це все тепер пусті слова?
Я вирішила зателефонувати йому та поговорити спокійно. Врешті-решт, після кількох невдалих спроб, він відповів.
— Василю, послухай мене, — почала я. — Ми стільки років разом, у нас є спільне життя. Не можна через таке все зруйнувати. Ми ж сім’я!
— Сім’я? — почувся його гіркий сміх. — Ти про це подумала тоді, коли з Віталієм вечеряла? Якби ти мене любила, ти би так не робила!
— А ти мене не залишав на роки одну, так? — не втрималася я. — Я сиділа з дітьми, чекала на тебе, і що? І хто мені приділив увагу? Я теж людина, і мені теж хочеться тепла, розумієш?
Він мовчав. Далі я почула тихий голос:
— Я намагався зробити все, щоб вам з дітьми було добре. І ось що я отримав.
Він поклав слухавку, а я залишилася сама, з відчуттям, що наша сім’я дійсно під питанням. Я справді хотіла зберегти цей шлюб, і все ж продовжувала вірити, що Василь пробачить мені. Адже ми стільки пройшли разом, і, зрештою, це всього лише один необдуманий момент. Кохання ж має бути міцнішим за такі дрібниці.
Я сиділа, думаючи, що все, можливо, ще можна виправити. Важко зрозуміти, чому так сталося, але я знаю одне: якщо наш шлюб чогось вартий, Василь мене зрозуміє і пробачить.
