Я ніколи не думала, що так буду синових дівчат оцінювати. Таке враження, що в мені сидить прадавня свекруха, яка не керується моїм розумом і знає лиш одне – для нашого хлопчика всі вони не підходять. Але випадок на роботі змінив і примирив мене з вибором сина, бо невістки з дитиною хто хоче?

Так сталося, що я виховувала Ромчика сама, ні чоловік був, але він в ці процеси взагалі не включався і якось так було, що и з дитиною – окремо, а він з телевізором – окремо. В нашій двокімнатній квартирі ми могли з чоловіком навіть двадцятьма словами не перекинутися. Але мене таке влаштовувало і його теж.

Коли Ромчик почав вже дівчаткам квіти носити, то я аж стрепенулася, вірніше, свекруха в мені і не скупилася на слова – в тієї дівчинки мама гуляє, в тієї спідничка не тієї висоти, в тієї окуляри. І мій Ромчик мене слухав.
Але вже останнім часом почав дуже пізно приходити з побачення і навіть під ранок, тому я вже здогадалася, що діло дуже серйозне. Вернулися ті юнацькі часи, коли я молилася аби він нікому дитинку не пристарав та не зіпсував собі життя.

А тепер все йде до того!

Я не витримала і почала випитувати що та як, але він не зізнавався, мовчав як риба. Навіть його друг Мирон теж не знав, що то він за дівчину має, хоч як я по-секрету його випитувала.

А ще ж я переживаю, бо пізня година, а його нема. Ні, аби зателефонувати, що так і так, мамо, я прийду за годину. Вже така я на ту невісточку люта, що так моїй дитині голову закрутила, що й маму рідну, яка очей не склепає до четвертої, забув!

І ось одного світанку він приходить, а я ж ще не сплю!

– Мамо, та чого ти не лягаєш?

– Рома! Кажи хто вона чи давай її номер телефону! Як це так – яка година, а ти матері не телефонуєш? Не кажеш де ти?

– Мамо, я не хочу аби ти Віті серед ночі телефонувала, бо у неї дитина маленька і не треба її будити.

Я впала. Буквально.

От і виховала я сина-сокола для якоїсь дівчини, яка себе не могла пошанувати?

А потім у мене вже й тиски, лиш як Роман за поріг, але що ви гадаєте? Матір переступає і йде до неї! Я вже сил не мала і думок, як то все виправити та змінити, як мені дитину мою перерадити.

Он на роботі у мене така гарна і скромна дівчинка, Алінка, і приємна і розумна, але має хлопця, то я вже не кажу за неї Ромчикові, але таку б невістку мати – то за щастя велике! Я вже її років п’ять знаю і ніколи не було у мене з нею ніяких проблем, завжди ввічлива і зібрана, шаноблива. Просто ідеальна невістка!

І отак я на роботу ходжу, як примара, вже всі бачать, що не все зі мною гаразд та й вже думаю, що то людям казати, адже хто захоче такою невісткою хвалитися? Аж тут на мене нуль уваги, бо інша звістка по офісу бігає – кинув Алінку хлопець, а вона при надії!

Я застигла. Як від такої дівчини можна було відмовитися? Та за нею свекрухи мають чубитися. А тут таке?
І стала я думати, що і мою невістку могли отак обкрутити і що я буду на неї наговорювати людям, як сама її не бачила? І слава Богу, що тоді мені така прийшла думка на голову, бо як би я тепер в очі Віті дивилася, якби їй отак на людях кістки мила?

Бо виявилося, що вона добра мама, любляча вже дружина для мого сина, шаноблива невістка для мене і чоловіка. І скоро я стану вдруге бабусею, бо люблю свого першого онучка, як рідного. Недарма кажуть – мовчи, язичку, будеш їсти кашку?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page