Три роки тому моя мама пішла із сім’ї. Залишила тата, залишила мою бабусю яка на той час уже була дуже не здоровою і не повідомивши куди їде – просто зникла із нашого життя.
За пів року мама подала на розлучення. Чогось такого ми усі очікували, тож нас те не здивувало. А от що дару мови нас позбавило, так це те, що мама вирішила продавати квартиру.
Мама не думала ні про батька, ні про мою бабусю. ні про мене, зрештою. Для мами було основне – гроші. Ми мусили шукати собі житло, адже мама нас усіх фактично виселила із квартири.
Я ніколи не могла подумати, що дружба матері і тітки Раїси обернеться от такою халепою на наші голови. У мами ніколи не було подруг. Вона людина замкнута не товариська.
Чесно кажучи навряд хто довго міг спілкуватись із мамою. У неї мова про якісь там книжки, чи про роботу у садочку із дітьми. Чи про вихованців у яких вона була за няню. Нічого цікавого.
Мама ніколи не була сучасною. Скільки її пам’ятаю, вона носила одну спідницю і блузку. Мені було соромно, якщо чесно. Я любила більше свою бабусю по батькові.
Бабуся була дуже харизматична і гарно вдягалась. На відміну від мами, яка зовсім нічого не розуміла у моді, бабуся була жінкою сучасною.
Вона вміло керувала сімейним бюджетом і дуже любила театри і кіно. Пам’ятаю сцену, коли мама узяла із спільної скарбнички гроші і придбала собі якусь книжку.
Я довго не могла того мамі пробачити, адже бабуся пообіцяла мені придбати нові туфлі під сукенку червону, але ми того зробити не змогли, бо мама от так необачно вчинила.
Тато ж мій завжди шкодував, що одружився на мамі. Я знала, що він зустрічався із тіткою Іриною і якщо на правду, я хотіла б аби вона була моєю мамою.
Якби не бабуся, я не знаю як би ми жили із моєю мамою Вона буквально нічого не вміла, бабуся сама і прала, і готувала, і в домі прибирала. Мама ж якщо щось починала робити, то все доводилось бабусі переробляти.
А потім у мами щось там спеціалісти знайшли. Сиділа у кімнаті хлипала кілька днів, а потім почала просити мене і батька, аби ми сходили із нею на прийом, там повинні були сказати що із нею.
Чого я там не бачила? Я на той час саме на другий курс пішла, ми домовились із однокурсниками у кафе сходити, пар у той день не було, а мені замість цього йти з нею на інший кінець міста бо їй лячно?
Тато теж сказав що не піде. У ного був вихідний, якісь свої плани, вони із тіткою Іриною хотіли на ринок сходити, щось їй придбати. А тут взяти і все зіпсувати?
Мама пішла із Раїсою – сусідкою із нижнього поверху. Та жінка і не жила у квартирі, лиш тричі на рік навідувалась, коли із Португалії приїздила.
Не знаю, як там мама із нею познайомилась, але відтоді вона дуже змінилась. Зранку вона пішла на той прийом, а вже до вечора не повернулась.
Лиш написала татові що йде із сім’ї і що шукати її не потрібно. Звісно, ніхто і не збирався, але вона таке написала. Знаєте, я думала, що мама оплатить моє навчання, як робила це завжди, але вона ні копійки не передала, я ледь не вилетіла.
Мені скільки було неприємностей від її від’їзду, що я вам і не передам. Мало того що зникли гроші кишенькові, за навчання не було чим платити, так ще й вдома не було що їсти.
Бабуся вже була старенька, ну а тато не звик зарплатню витрачати на непотріб. Він одягнув Іру на зиму і вже не мав ні копійки на те, аби придбати продукти. Мама ж за це відповідала.
Довелось мені і ти працювати. Уявіть – студентці другого курсу підробляти. Просто слів не могла підібрати, якби мала б змогу мамі все вимовити, то багато б чого сказала.
Тато більше у Іри став бувати. Бачте, бабуся стала геть квола і як мама пішла, то треба ж було і в домі прибрати, і бабусі їсти зготувати і взагалі, багато чого зробити. А чого ми повинні були це робити? У мене своє життя у батька своє.
Ну а потім мама узагалі взяла і виставила квартиру на продаж. Вона була її за всіма документами, їй перейшла у спадок. Я думала вона мені хоча б частину тих грошей дасть на життя, на навчання. але мама про мене і тут не згадала.
Виявилось що мама моя усі ці роки була в Португалії. Покинула нас і спокійна поїхала там жити і працювати. Не повірите – заміж там зібралась, тож вирішила тут усе майно продати і розлучитись.
— А як я? – питаю у неї. – Мені куди йти? Чи ти мене до себе забираєш?
— А ти з бабусею і з татом. Вони ж у тебе найкращі, так доню? Ну або з друзями. Ти з ними зустрітись планувала, коли я так просила тебе про допомогу? Вам навіть не було цікаво що зі мною. Кожному своє у голові, а я так, для меблів. Ну от і мені тепер не цікаво. Живіть як знаєте. Зрештою, ми завжди були чужими.
Квартира продана, мама за кордоном, а я орендую кімнату у якоїсь старенької. У тата із Ірою не склалось, вона не мала наміру ніколи із ним жити, просто зустрічі її влаштовували.
Зрештою, тата і бабусю прийняла у себе бабусина сестра що мешкала в селі. Умов ніяких: ні душу, ні вбиральні, ну але якось мусять жити.
І тільки у мами все добре. Заміж вона вийшла. У сорок п’ять не соромилась сукню одягнути білу. Виклала фото, щаслива усміхне, дім у неї там свій, придбала.
І як може вона спати спокійно знаючи у яку важку ситуацію нас усіх поставила, я не розумію.
Головна картинка ілюстративна.
