А все моя сусідка Юля, яка всюди любить пхати свій ніс.
– Слухай, Жанно, там сусіда жінка покинула, а чоловік такий, що треба наввипередки бігти та брати, бо як ще хтось дізнається, що він вже сам, то ти мені вибач, але ти вже будеш не конкурентка!
І як почала мені того сусіда розхвалювати, описувати, що я й справді подумала, а чом би й ні, тим більше, раз ми в одному будинку живемо. то якось і з квартирами могли б щось придумати.
– Я тебе з ним познайомлю! Ти у себе кран зламай, а я скажу, що тобі треба полагодити.
– Та не буду я нічого ламати, вже місяць, як капає, – сумно зітхнула я.
Про себе що буду розказувати – поїхав чоловік на заробітки і так там і залишився, добре, що дітей допоміг на ноги поставити. Жила заради них, поки малі були, то ще й якась радість була, а тепер вже вони одружені, раз в тиждень як зателефонують, то вже добре. Живу мрією, що буду онуків бавити скоро, а тут я вже їх з рук спускати не буду.
Про ще якогось чоловіка думати та шукати – та нащо мені вже це все? Але Юля так наполягала, що я погодилася, бо й справді, кран треба полагодити.
Прийшов Матвій і усміхнувся:
– А й справді кран тече, а не так як в інших.
Я вся спаленіла, видно, вже не одна з нашого будинку зробила виручку магазину сантехніки. Він покрутився, повертівся і сказав. Що тут заміною прокладки не обійдеться і справді треба купити новий.
– Я виберу, а ви мені гроші віддасте, – каже.
Я погодилася і запросила до столу.
– Та я ще на вечерю не заробив.
– А я що їжу викидатиму? Сідайте поки гаряче.
Наминав він знатно, аж мене гордість за себе взяла.
– Я за таку вечерю вам все безкоштовно зроблю, – каже.
Ну, вечеря, то хіба не за гроші куплена – подумала я собі так. Не велика буде в нього неприємність, як зробить безкоштовно.
І отак між нами закрутилося і скажу вам, що я з самого початку вирішила розпитати чи він вже вільний, бо таке може бути, що жінка пішла, а завтра прийде, ба більше – ще її приймуть з відкритими обіймами.
– То була не моя ініціатива, – розповідав Матвій, – Там у неї на роботі таке закрутилося і вона вирішила, що діти вже дорослі і нема чого зі мною жити. Сама заяву написала. Того я й не дуже про це розказую, бо не дуже хочеться аби всі знали, що то вона від мене пішла.
Все, ми вже зустрічаємося і я вже й гроші від нього беру, бо треба й продукти купити, й оплатити комунальні, наче вже ми пара, але не спішить він мені пропонувати заміж вийти.
Пів року минуло, я наче жінка, але по факту – ні. І тут почалися ці записки.
Хтось мені пхає в двері, що я чужого краду, бо хочу його квартиру. Я спочатку подумала, що то такий жарт, що так хтось з сусідів мене розігрує. Бо у нас тут є добрі самаритяни.
А далі вже не витримала і показала Матвієві.
– Я поговорю з Галею, якщо то вона.
Не прийшов він тоді до мене ночувати і я зрозуміла, що жінка повернулася до нього. Так мені було на душі, що не можу вам передати. Знову ошукалася.
А на ранок Матвій прийшов при галстуку і костюмі:
– Пішли заяву подавати.
Я без лишніх питань одяглася і побігла, наче дівчинка! Не знаю, що там вони виясняли, але в кого на пальці перстень, той і виграв, хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота.
