Я овдовіла у двадцять два роки не проживши з чоловіком своїм і п’яти років разом. У мене на вихованні залишилось троє малих діточок і не здорова мама, яка потребувала особливого догляду. Щойно діти хоч трішки підросли і вже могли себе обійти, я залишала їх на маму і сусідку, яку найняла, аби вона за ними всіма наглядала і їхала на кілька місяців на роботу в Польщу. Саме там я познайомилась з Анатолієм, який став мені ніби як за чоловіка, але тільки тоді коли ми за межами України були, бо тут у нього теж сім’я була.
Діти мої виросли і ми з Анатолієм вирішили одного разу, що краще податись уже в Італію. там нам як для пари запропонували роботу по догляду дідуся і бабусі. Гроші нам обом були потрібні, тож ми довго не вагались, а таки сіли і поїхали туди. Майже двадцять років ми з ним на одному місці працюємо – доглядаємо уже геть древніх італійців, які живуть у гірській місцевосці. Місцина тут малолюдна, не кожен із наших хоче роботи у такому місці, але для нас це саме те, що треба.
За ці роки ми вже й дітей своїх вивчили і поодружували. Анатолій з’їздив до дому на Різдво і повідомив дружині, що хоче розлучитись. Усе їй чесно розповів, не знаю, як там у них і що було, але після того, як він буде вільним ми вирішили одружитись офіційно.
Мої діти не знали і не здогадувались, що я маю чоловіка в Італії. Для них я працювала і доглядала стареньких сама. Тому новина про те, що я заміж вийду їх застукала зненацька.
Сини мої, сприйняли все спокійно і рівно. Сказали, що раді за мене і вірять, що я обрала достойного мужчину. А от донька моя несподівано проти категорично виступила.
— Який заміж у твоєму віці? Люди гріхи, з такими цифрами у паспорті, в церкві вимолюють уже, а ти чоловіка з сім’ї забрати надумала? Ти про нас подумала? Ну привезеш ти його до нас у дім і що? У нього своя сім’я, свої діти. Як ти бачиш ваше подальше життя? У вас обох ні пенсії, ні спільно-нажитого. У тебе свої онуки у нього свої. Як ти собі в голові це все уявляєш? Я з дітьми приїхати до тебе на канікули не зможу, бо там будуть його діти і онуки. Чи як? Ти мамо з ним про це говорила? Тут тобі не будинок у горах із щомісячною зарплатнею. Дивись… Якщо ти все ж надумаєш із ним жити, ноги моєї родини у твоєму домі не буде ніколи.
Мені було прикро таке чути, адже я все своє життя поклала на заробітки, а працювала я заради дітей. У нас із Анатолієм є хороші заощадження і ми з ним уже вирішили, що придбаємо нерухомість яку здаватимемо в оренду. Ото і буде наша із ним “пенсія” до скону.
Хоча і в словах своєї доньки я бачу гірку правду, адже дійсно – усі ці роки ми жили окремо від своїх сімей і не уявляємо, як то воно буде, коли ми приїдемо додому разом в один дім.
Прошу дуже вашої поради. Може хто мав таку ситуацію? Кого обрати і як мені бути? Невже шлюб у такому віці приречений і я не зможу бути щасливою?
Анжела Т.
07,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
