Я перед роботою, як завжди, забігла до Юрка. Звичним рухом перевірила вміст каструль і холодильнику, викинула у смітник молоко термін придатності якого мав закінчитись за три дні – навіщо ризикувати? Поглянула на синове взуття і ахнула. Пішла будити Вероніку, але, вона замість того, аби поради послухати, влаштувала таку сцену, що й сором кому розповісти.
Наша сім’я завжди була дружною і ми звикли підтримувати одне одного. Я маю трьох дітей і всі троє – хлопці. У нас із чоловіком от так із самого початку було домовлено, що він гроші заробляє, а я з дітьми.
Опікуватись чотирма чоловіками не просто, скажу вам я, але ж у мене все вийшло. Коли найменшому Юрку, виповнилось десять, я повернулась у професію. Знайшла роботу на пів дня, та й то не від потреби, а швидше для того, аби урізноманітнити будні. Чоловік із завданням забезпечення сім’ї справлявся гарно.
Коли одружився старший син, то спершу із невісткою жили біля нас. Не довго, всього пів року, але я встигла за той час навчити невістку і їсти готувати, і речі у кошик для брудних речей правильно складати, і ліжко застелати. Ольга мені і досі вдячна за науку і я коли приходжу на гостину, добре бачу, що вона веде господарство правильно, тут я спокійна.
Антон – середній мій син, одружився за кордоном. Я лиш раз і то на тиждень до них на гостину приїздила. Знаєте, тамтешнє життя так відрізняється від нашого, та й невістка у мене німкеня, тож я хоч і хотіла що підказати, так вона мене не зрозуміла. Через сина пояснювати намагалась, але як через перекладача навчити людину правильно мити підлогу? Поїхала і дуже не спокійна, як там мій синочок?
А це – лиш три місяці тому, син мій найменший оженився. Вероніці усього 22 – юна і недосвідчена господиня ще. Мама її на заробітках, дівчина росла при батькові. Я одразу зрозуміла, що без моєї підтримки вона з роллю дружини просто не впорається.
Звісно, я за сина переживала, тому і навідувалась двічі на день, аби переконатись, що все гаразд. Квартира у невістки була за три зупинки тролейбусу. Правда доводилось мені ще о п’ятій підійматись перед роботою, та й не зручно мені було від них їхати, але що не зробиш заради благополуччя дитини?
Приходжу, дивлюсь, як готує сніданок невістка, що підкажу, чи покажу. Бо ж пюрешка і яєчня, хіба то гарний початок дня для мужчини? Треба м’ясного чого – котлетки, чи відбивні, а приготувати їх правильно і смачно теж потрібно вміти. От і вчила.
Та й у квартирі вчила порядок підтримувати, бо невістці було за правило раз на тиждень підлогу мити і пил стерти, а куди воно годиться?
Ну та й речі у шафах складати її нажаль, навчено не було. Я мусила все перебрати і показати, як повинно бути. Вона ж нічого не прасувала. От так із сушарки і в шафу а потім, як потрібно – увімкне праску і випрасує, що. Видно, що без мами виросла, але я ж усе підказувала, всьому вчила.
А того дня, я як завжди прибігла перед роботою до сина свого. Перевірила що в каструлях, проінспектувала холодильник, викинула молоко і сир, який невістка придбала вчора. Треба буде ще її підучити в продуктах розбиратись, бо купує щось таке, що я за голову лиш тримаюсь.
А коли дійшла черга до синового взуття, я ахнула. Мало того, що вона не вийняла устілки із його кросівок, не виставила на ніч на просушку, так ще й вони були у пилюці. Тобто, не готові до того, щоби їх син взув.
Дивлюсь, на годиннику пів на сьому і ще встигне невістка все зробити. Пішла її будити. Але вона повелась так, ой навіть згадувати соромно.
Того дня вона виставила і мене, і сина, який лиш прокинувся. Так і їхали в таксі з одним кросівком і у ковдрі, добре, що я хоч сумку свою встигла прихопити.
Невістка, хоч і при надії, але подала на розлучення. ,Сказала, що із нашою сім’єю не хоче мати нічого спільного, і ні спілкуватись, ні бачитись не бажає.
Бачу, що син ходить сам не свій – переймається. Пробую його розрадити, кажу, що от таких Веронік повно і що він ще зустріне свою долю, а він мені говорить, що йому нікого не потрібно крім дружини. Ходить щоденно, чатує її під під’їздом.
— Вероніка сказала, що готова жити зі мною, але за умови, що більше ніколи в житті бачити тебе і спілкуватись із тобою не буде, – заявив мені син. – Мамо, вона продає квартиру і вирішила їхати за кордон, якщо я її не поверну, то втрачу сім’ю. Вона згодна розпочати все з початку, але вже на новому місці – у Львові.
Ой, як бути, люди добрі, підкажіть? Я вже сну не маю, бо один син далеко, тепер і з другим така ж халепа буде. Бачу, що налаштований він таки іти за Веронікою, забере його вона, забере.
Як же не втримати його? Як переконати, що він кращої достоєн, от за старшого сина душа спокійна, Оля гарна господиня, все робить правильно. А тут? Нічого ж так і не навчилась і вчитись не хоче.
От, як мені бути?
Головна картинка ілюстративна.
