Заміж я вийшла десять років тому. Весілля було пишне, багато гостей, були і родичі, і друзі, не було лиш моєї рідної молодшої сестри, з якою ми за місяць до весілля припинили спілкуватись. Причиною став мій тоді ще, майбутній чоловік.
Олена в родині була молодшенькою, тому батьки її балували. Я думаю, що навіть занадто. У нас різниця в сім років, тому я прекрасно бачила, що справедливості не було ніякої. Часом бувало прикро, але батьки намагалися тримати баланс і зайвий раз казали мені що люблять нас обох однаково. Можливо, свою роль зіграло ще те, що до появи сестри у нас стало легше з грошима і у батьків стало менше приводів економити.
Сестра з раннього дитинства зрозуміла, що якщо чогось не можна, але дуже хочеться, то можна. Можна цукерки з серванта, можна мій плеєр, можна гроші з кишені, можна не ходити в школу. Так, іноді вона не ходила в школу, тому що просто втомилася.
Мені особливо не подобалось в сестрі те, що вона чіпала мої речі без дозволу. Дозвіл вона питала, але навіть якщо чула відмову, то все одно їх брала, тільки трохи пізніше, щоб я цього вже не бачила. Спочатку це були іграшки, потім книжки, потім косметика, парфуми, одяг. Мамина позиція з цього питання дивувала ще сильніше: “так дай ти їй, тобі що шкода?”.
Студентські роки я прожила разом з батьками, та й після не поспішала з’їжджати. Особистого життя як такого не було, а знімати квартиру одній було нудно і дорого. Тому до двадцяти п’яти років я жила з сестрою в одній кімнаті. Відносини у нас були хороші, не найкращі подруженьки, все-таки різниця в віці давала про себе знати, але спілкувалися на багато тем.
Саме в двадцять п’ять років я познайомилася з Денисом, ми зустрілися кілька місяців, а потім вирішили з’їхатися. Зняли квартиру, перевезли речі, стали жити. Через півроку я офіційно познайомила його з моєю родиною, тому що він зробив мені пропозицію.
З весіллям вирішили не поспішати. Потрібно було накопичити гроші, без поспіху все організувати, та й пожити разом хотілося. Батьки наше рішення схвалили, сказали, що по можливості будуть допомагати.
До нас в гості часто заходили мої батьки, батьки нареченого, але частіше за всіх у нас бувала Олена. Я думала, що вона просто нудьгує, їй незвично, адже все її життя ми жили разом, а тут я поїхала. Проти її візитів я нічого не мала. Але з часом мене стало насторожувати її поведінка.
Сестра заявлялася в досить цікавих вбраннях. Я все частіше помічала, що мій майбутній чоловік узагалі намагається з дому піти.
Я переконувала себе, що мені лиш здається і від сестри не потрібно такого очікувати. Про це і думати не потрібно.
Аж тут наречений не вирішив зі мною відверто поговорити. Виявилося, що сестра шукала його не тільки в нашій квартирі, коли приходила в гості. Вона його чекала біля роботи, зображуючи, що це випадкова зустріч, “випадково” зустрічались вони і в магазинах. Навіть в гості іноді “ненавмисно” приходила, коли мене не було вдома.
Наречений мовчав довго, оскільки не хотів псувати між нами відносини. Сам намагався пояснювати Олені, що вона поводиться неправильно і нічого в неї не вийде, але та тільки сміялася і продовжувала свої раптовості і випадковості. Мовчав би і далі, але сестра перейшла всі межі
Я тоді відразу зателефонувала Олені, прямо запитала, що це все означає, а у відповідь почула спокійне “ну а що тут такого, ви ж ще не одружені, раптом би він передумав”. Чесно, я думала, вона буде виправдовуватися, але ні. Вона все визнала і не бачить в цьому нічого такого. Я сказала, що це зрада з її боку, яку я не потерплю, тому відтепер сестри у мене немає.
Батьки тоді прикладали всі мислимі і немислимі сили, щоб нас помирити, але жодній з нас це було не потрібно. Олена продовжувала писати і телефонувати моєму нареченому з різних номерів, тому що її він заблокував відразу. Я бачила ці повідомлення. Від неї я такого не очікувала, рідна сестричка все-таки.
На моєму весіллі її не було. Минуло вже десять років, а ми все ще не спілкуємося, тому що вона не вважала за потрібне вибачитися, а я не можу їй більше довіряти. Мама з кожним роком все частіше просить помиритися, адже рідні люди, тим більше, нічого надзвичайного не сталося.
Але я вважаю, що рідні люди так не чинять, якщо зрадила один раз, то зрадить і двічі. А нічого не сталося тільки тому, що я обрала порядного супутника життя. Спілкувати і навіть вітатись я з нею не буду. Чи я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.