fbpx
Історії з життя
Я побачила його, свого колишнього хлопця Юрка по телебаченню, там був сюжет, що чоловік втратив дружину під завалами будинку. Я тоді очам не повірила – але це був він. Я побачила людину, яка все втратила одномоментно – і дім, який все життя будував, і дружину

Ніби все гаразд, сказала, що люблю тебе, але чи я знову не помилюся?

Мені сорок шість і вже один невдалий шлюб за плечима, маю доньку, яка зараз за кордоном з онучкою, а я тут сама.

З чоловіком я розійшлася, бо він гуляв і хотів аби я його обпирала та накрохмалювала аби він мав гарний вигляд для інших жінок.

В якийсь момент я спитала себе – для чого я це роблю? Він не багач, не красень, я не маю ніякого від нього зиску, то заради чого я це все роблю?

Я питала себе і рік, і два, все не наважувалася зробити перший крок. А далі, знаєте, як зробила, то незчулася, як опинилася у власній квартирі і цілком здоровій атмосфері. На роботі кажуть, що я ніби помолоділа! Ще б пак, я наче гору з плеч скинула, адже витурила чоловіка зі своєї квартири!

Напевно, коли молодий, то даєш дуже багато шансів іншій людині, а тепер варто лише трохи помилитися – і все. До побачення.

Отож, дівчата на роботі жартували:

– Все, Наталко, 45- ти в нас ягідка опять! Дивися, бо тут всі наші хлопці за тобою бігати будуть!

«Хлопці» – це наші охоронці та вантажники, бо ми працюємо в магазині. Та тим хлопцям вже за п’ятдесят і більше, а мені тоді не треба було нікого.

Отак я собі жила вільно і спокійно, час від часу бавлячись з онучкою і вважала своє життя цілком щасливим. Якби не наші сусіди.

Донька вирішила виїхати, бо сирена і маленька дитина – то геть не добре. Я сказала, що буду в Україні, бо не в тому віці аби життя своє змінювати.

Але, знаєте, коли кожен день може бути останнім, питаєш себе – це все, що я хотіла від життя?

А далі я побачила його, свого колишнього хлопця Юрка по телебаченню, там був сюжет, що чоловік втратив дружину під завалами будинку. Я тоді очам не повірила – але це був він. Я побачила людину, яка все втратила одномоментно – і дім, який все життя будував, і дружину.

Першою була думка, що йому потрібна допомога, принаймні десь пожити і я почала шукати контакти з ним.

Я писала і на телебачення, і в сільську раду того села, волонтерам… Нарешті я отримала його контакт і подзвонила.

Він довго не міг пригадати хто я, звідки та що, але згадка нашого міста якось привела його до тями і він зрозумів, хто до нього телефонує.

– Юрку, якщо тобі треба десь пожити, то у мене є кімната вільна. Розумію, що це не дім, але на перших порах треба з чогось починати жити…

Він нічого мені не сказав, ні «так», ні «ні», пройшло десь місяць або й більше, як він мені передзвонив і сказав, що приїхав до нас в місто і якщо все в силі, то він буде мені дуже вдячний.

Звичайно, що я відвикла вже жити з кимось, тому старалася поводитися так, ніби в хаті хтось хворий – все навшпиньки та тихенько, приготую щось поїсти та залишу записку і біжу на роботу.

І так ота молодість згадується, як ми гуляли, як я любила його, тоді здавалося, що назавжди. А далі нас розвела доля та обставини. Якби все тоді склалося по-іншому, то чи не було б так, як з моїм чоловіком, байдуже та брехливо?

Юрко одразу став шукати нову роботу, щоб мене не обтяжувати. Та й в квартирі все лагодив – чи крісло хитається, чи шафка погано висовується – все лагодить, видно, що газда.

Не подумайте, що я на нього зразу зазіхала, бо ж у людини горе, втратити отак дружину, це треба аби пройшло багато часу, щоб людина захотіла бути з іншою.

Ми жили як друзі, як люди, що разом знімають квартиру і за ці місяці вже й звикли один до одного.

У Юрка немає дітей, тому йому і легше, і важче з одного боку, але він міг виговоритися мені, що у нього на душі.

І отак ми дожилися до того, що вже він нікуди йти не планує:

– А, що, Наталко, спробуємо на старості молодість вернути?, – каже мені.

А я от не знаю, і згадалося те почуття старе, і наче люблю його, бо він зовсім не змінився, але так боюся знову обпектися. Може, він так зі мною з розпачу? А потім жалітиме і що тоді?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page