На таку пропозицію я аж розсміялася:
– Куди мені, Лесю, я вже сорокарічна жінка, а ти мені таке пропонуєш?
– Та ти подумай, хіба вік для цього перешкода?
Звичайно, що не перешкода, але я ж побачила її вперше за років десять, єдина назва, що сестра двоюрідна та й знаю я добре, чому мені таку «щедру пропозицію» дає.
Справа в тому, що я хоч і сама, але й сама всім себе забезпечила, від роботи до квартири. Спочатку не могла себе переконати аби поїхати на кілька років за кордони та заробити на квартиру, а далі собі кажу, що нема поняття робота престижна чи ні, головне аби за неї добре платили. От тут я рахуюся пані вчителька, а платять мені сльози, а там, я хай і доглядальниця, але відношення до мене, як до пані вчительки.
З чоловіками якось у мене не склалося. Спочатку не могла вибрати, а далі вже не хотіла будь-якого, тому й досі сама. Мені добре й одній і не розумію, чому самотня жінка має виправдовуватися, чому вона сама. Коли мене питають про заміжжя, то я прямо кажу, що не хочу.
– А як же діти?, – роблять круглі очі.
– Діти? Любі мої, я оточена дітьми, мені б від них відпочити.
І ось ця родичка як мене побачила в місті, то й давай за своїх дітей мені казати:
– Лесю, ходи до мене хресною, в мене якраз хлопчик.
Я хоч не бачила сестру роки, але ж спілкуюся з мамою, то й знаю про її життя. Живуть небагато, але вже мають четверту дитину, бо дуже вже чоловік хотів хлопчика.
– Та піди, Лесю, – каже мені мама, – у них така біднота, то й поможеш чимось дитині.
– Мамо, я розумію, що мене для цього туди й кличуть, але чому я маю забезпечити дитині майбутнє, а не їхні батьки?
– Лесю, там купа тих дітей, попробуй комусь щось забезпеч…
Я погодилася лише через маму і дала гроші в конверті, то сестра з таким поривом його розкривала, ви б бачили. Мені аж незручно стало, що для неї п’ятсот євро, то такі шалені гроші. В неї такий був вираз обличчя, що я вже почала шкодувати за такий подарунок, бо вона захоче таку суму чи не щороку, а я ж не знаю чи ще буду їхати за кордон.
Цікаво, якби я й далі працювала вчителькою і не мала своєї квартири, то мене б нікуди не запросили і я б далі жила собі спокійно? Як ви вважаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
