Олена втомлено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Жінка дуже втомилася, адже день був важкий.
— Олено, нам треба поговорити, – сказав Віктор.
— Зараз?
— Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато чого зміниться. Не хочу ставити тебе перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь.
— Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зірвав сьогоднішню угоду?
—Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це.
— А про що ж тоді?
— Я маю іншу жінку і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував йти до неї, але кілька місяців тому вона подарувала мені сина. А ти це не змогла зробити.
Олена чомусь почала згадувати їхнє спільне життя. Познайомились в інституті, одружилися. Потім розпочали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було.
— Ти хочеш піти до неї?
— Ні. Я хочу, щоби ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана та мій син переїжджають сюди.
— Стривай, що означає завтра? Це моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлучення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І, крім того, дай мені час зібратися, знайти нове житло. А що з фірмою?
— Ти мене не розумієш? Я не маю наміру ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жаль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не маю наміру ділитися з тобою. Я попереджаю тебе, що більше не хочу тебе бачити ні в цьому домі, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх речей, то я просто викину їх та зміню замки у квартирі. От і все.
Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки та коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, заберу їх якнайбільше. Віктор, схоже, заснув. Я запакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відчинила двері спальні та включила світло.
— Що ти робиш? – підскочив Віктор.
— Збираю речі, звісно.
Вранці Олена взяла мобільний і почала шукати контакти адвоката, знайшла найкращого по відгуках і через півгодини вже була на місці.
Олена коротко описала адвокату всі події, що сталися у її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю роздивляючись жінку. Олена не витримала.
— Щось не так?
— Вибачте, щиро кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. А тут я трохи спантеличений. У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто негідник, раз покидає таку красиву жінку. Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена у шлюбі, перебуває у спільній власності.
З фірмою теж усе кришталево ясно: її доведеться ділити. Вибачте, Олено, а чи можу я поставити вам особисте запитання?
— Так, – відповіла жінка.
— А гроші? Як ви плануєте поділити свій капітал?
— У нас ніколи не було спільного бюджету, мої гроші на моїх рахунках, до них чоловік доступу немає. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма та дача.
— Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо Ви вирішите працювати зі мною, але з нею впорається будь-який адвокат. Скажіть, де ви плануєте жити?
— Спробую повернутись додому. Але якщо він виконає обіцянку та поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.
— Зараз ми складемо заяву на розлучення. І вимогу про розподіл майна і ось… – Олександр Степанович простяг їй ключі.
— Що це? — підозріло спитала Олена.
— Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші для мене клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу.
— Я не…
— Не відмовляйтеся, Олено, на вас чекають складні часи, нехай хоч одна з Ваших проблем вирішиться легко.
Олена поїхала у квартиру, трохи поспала, а потім поїхала до чоловіка. Віктор як і обіцяв поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відчиняв двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду та дуже яскраву панночку.
— Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора нема. Тепер це мій дім.
— У мене є декілька запитань.
— Ну давай.
— Я хочу знати, скільки вашому синові?
— 8 місяців.
— А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому?
— Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлучитися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в інше місто і він більше не побачить сина.
— Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним та довгим. Олена Уже кілька місяців жила у квартирі Олександра Степановича. Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився як останній негідник. Він не приходив на засідання, влаштовував розбірки.
Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А, можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів. Головне, що замість Олени тепер співвласником бізнесу був його друг Стас.
— Сашо, – якось увечері сказала Олена. – Може, ну її ту фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес та й все.
— Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов усі межі. Я не розповідав тобі всього, але він розпускає про тебе чутки і… Мені не слід було тобі цього говорити…
— Сашко, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся.
— Віктор говорить про те, що ти йому зраджувала на початку вашого спільного життя, завагітніла від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльози. А потім раптом обернулася до чоловіка та поцілувала його в губи.
— Я тільки за, але… не хочеш пояснити?
— Ти щойно відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінусь із Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою.
Наступного дня Олена чекала на Віктора в невеликому парку. Колись це було «їхнє» місце. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч.
— Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати у мені старі спогади?
— Ні. – Просто тут мало людей. Я прийшла, щоб віддати тобі це, вона простягла йому папку.
— Що це? – спитав він.
— Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були у клініці на обстеженні? Тому що я ніяк не могла завагітніти.
— Пам’ятаю, тоді вони й сказали, що маємо проблеми… ми ще лікувалися, але не допомогло.
— Я сказала неправду тобі тоді, – відповіла Олена.
— Там все написано. Я просто дуже тебе любила… загалом проблеми були не у мене. Проблеми були в тебе, ти не можеш мати дітей.
З цими словами вона піднялася з лави та вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд.
— Що ти тут робиш? – спитала вона.
— Я чомусь був певен, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати та підтримати тебе. Олена міцно обійняла чоловіка. Тепер усе буде гаразд.
