Я не голлівудська красуня, звичайна зовнішність і характер у мене не ангельський, але людям зі мною приємно спілкуватися, недарма я менеджер з продаж, спілкуватися вмію, людей розумію та відчуваю.
На роботі у мене все було добре, поступово просувалася по кар’єрній драбині і вже стала старшим менеджером в свої тридцять. Квартиру знімала з подругами, бо родом з невеличкого села.
Здавалося б, все у мене добре.
Але.
Але у мене не було хлопця. Не було не просто хлопця, а коханого. Я не знаю в чому тут справа, але я от просто не відчула ні «метеликів в животі», ні «тьохкання серця», ні постійних думок про якогось чоловіка.
Зустрічати – зустрічалася, але це було якось так, що я не дорожила тим чоловіком. Був і добре, значить не так незручно, коли тебе питають чи ти ще не заміжня.
– Ого, тобі тридцять, а ти ще не заміжня?, – це я чула просто постійно.
Ну і як людям поясниш, що це не від мене залежить?
Особливо було важко на такі романтичні свята, як Миколая, Новий рік, День Закоханих. Тоді просто хотілося не виходити в люди, бо всі аж очима питали, хто та що тобі подарували.
Думаю, що саме це спонукало мене погодитися на зустріч з одруженим чоловіком.
Сергій був нашим клієнтом і мушу сказати, що це був найвигідніший наш клієнт. Я розуміла, що з ним не можна грубити, тому я й не дуже строго відреагувала на те, що він почав натякати на якісь позаробочі зустрічі. Я тоді переводила все в жарт, такий собі допоміжний флірт в бізнесі.
– Якщо передумаєш, ось мій особистий номер, – сказав він.
Звичайно, що я не планувала телефонувати, бо що мені може дати цей чоловік?
Але тоді я просто зателефонувала з відчаю в день Закоханих.
Він влаштував доволі милу вечерю в заміському готелі і я здалася.
Не скажу, що він був чимось кращим за моїх кавалерів, просто вирішила для себе, що це було мило, але на тому досить.
Але далі сталося зовсім інше – я зрозуміла, що при надії. Сергій був страшенно злим, він сказав, що все владнає і дасть мені грошей на процедуру.
А я була така розгублена, що просто не знала, що мені робити. Єдине, що я твердо знала – я мала за свій вчинок заплатити. Кому? – Не знала. Але знала, що мушу цю дитину привести на світ.
Сергій сказав, що тоді я маю переїхати в інше місто і там він буде мене та дитину підтримувати.
Не скажу, що мені було легко покидати місто до якого я звикла і яке люблю, покидати роботу, яку люблю.
Найважче було пояснити батькам, вони просто не розуміли, що трапилося. Я їм не сказала, що дитина від одруженого чоловіка, просто сказала, що не хочу жити з батьком дитини в одному місті.
Я пройшла і всі стадії прийняття того, що сталося і дуже довго мій стан я вважала покаранням Бога за мій вчинок.
Тільки після появи дитинки на світ, коли ці малесенькі пальчики так хаотично торкалися себе та всього, коли ці оченята дивилися на мене з такою безумовною довірою, я зрозуміла, що Бог мене благословив, дав мені найбільший подарунок, про який я мріяла.
Моїй Соні вже сім років, вона та людина, від якої у мене і «метелики в животі», і «серце тьохкає», і я про неї постійно думаю.
Ми живемо собі удвох і хоч Сергій час від часу приїжджає, але я впевнена, що не хочу аби він йшов зі своєї родини. Мене все влаштовує.
Я працюю, Соня ходить ще в садочок, квартиру ми знімаємо, але платить Сергій.
Я не хочу іншого життя.
Фото Ярослава Романюка.
