Ми з братом рано лишилися без батьків. Йому було тоді двадцять два, а мені двадцять. Він уже вуз закінчив, а я ще вчилася. Нам у спадок від них залишилась двокімнатна квартира. Оскільки брат на той момент вже відучився і повернувся до рідного міста, а ще доучувалася, то у квартирі він жив один.
Я додому не їздила, оскільки навчалася на денному та працювала, щоб оплачувати навчання. Приїхала лише закінчивши університет. Хотілося видихнути і трохи перевести дух, останні півроку навчання далися складно через напружену підготовку до іспитів та роботи.
За часи моєї відсутності брат почав жити зі своєю дівчиною Танею. Звичайно, він привів її до нашої квартири, де вони благополучно зайняли обидві кімнати, мене ніхто ні про що не спитав. Звичайно, це викликало в мене обурення і попросила звільнити мою кімнату. Таня підібгала губи, але виконала моє прохання.
Прожила я з ними всього кілька місяців, потім вирішила, що в рідному місті мені нічого ловити, і повернулася в місто, де вчилася. Брат на той час зробив своїй коханій пропозицію і вони готувалися йти в РАЦС. Мене на весілля не покликали, але не можу сказати, що дуже переймалась через це. Перебувати поряд з Танею мені було не дуже приємно.
Десь за півроку довелося з’їздити до рідного міста, зробити деякі документи. Справа ця нешвидка, довелося затриматись на тиждень. Таня вже ходила на шостому місяці.
– Ну і довго ти ще сюди їздитимеш? У твого брата, якщо ти не помітила, вже своя родина, дитина скоро буде. А в нас тут сторонні вештаються періодично, – узявшись у боки заявила мені невістка.
Я їй нагадала, що цим “стороннім” тут належить половина квартири, а Тетяна тут з доброї волі брата і навіть не прописана, бо я згоди не даю і не дам ніколи на таке.
– Сестра, господиня, подумаєш. Могла б свою частину квартири брату на весілля подарувати, бо від тебе ми нічого не отримали, навіть повідомлення не було.
Мені смішно стало. А з чого я маю робити такі шикарні подарунки братові, до того ж на весілля, на яке мене навіть не покликали? Але з Танею говорити, що горох розсипати. Я доробила свої справи у місті і поїхала.
Потім я не приїжджала в місто довго, років зо два точно. Було ніколи – робота, оренда квартири, нові стосунки. Потім я вийшла заміж і вирішила, що треба якось вирішувати квартирне питання, у чоловіка з нерухомістю було ніяк, а все життя на оренді не проживеш. Вирішили брати іпотеку, і я знала, де взяти кошти на перший внесок.
Приїхала я в рідне місто, зустрілася з братом і сказала, що настав час нам з квартирою розбиратися. Продамо, гроші поділимо, а далі кожен своєю дорогою. Брату це, звичайно, не сподобалося, він уже звик вважати цю квартиру виключно своєю. Я запропонувала йому викупити мою частку, але брат сказав, що таких грошей вони не мають. Ну, ні, так ні, значить продаватимемо.
Брат попросив дати йому три місяці, щоб розібратися зі своїми справами. Я вирішила зачекати. Домовилися, що за три місяці у нас на руках буде повний пакет документів на продаж. Виїхала я назад до чоловіка.
Минули три місяці, а від брата ні слуху, ні духу. Трубку він не бере, сам не передзвонює. Довелося мені знову їхати розмовляти з ним особисто. Брат мене уникав, як чорт ладана. Мені Тетяна спробувала двері не відчинити, але я сказала, що викликаю відповідні служби і все одно увійду, тільки вже дуже голосно і на радість усім сусідським бабусям.
Невдоволені обличчя родичів мене не збентежили, я у справі приїхала і була рішуче налаштована. Запитала брата, що за дитячий садок він розводить, адже ми про все домовилися.
– Я передумав продавати квартиру, нам зараз іпотеку не потягнути, дружина знову при надії, – заявив брат.
Я відповіла, що дуже за них рада, але мені потрібні гроші, бо я також хочу своє житло. Брат байдуже розвів руками, мовляв, розбирайся сама.
– Добре, тоді звільняйте від своїх речей мою кімнату, я її продаватиму, – байдуже мовила я.
У брата з дружиною аж мову відняло. Типу, як продавати кімнату, ми тут живемо взагалі. Я сказала, що якщо квартиру продавати вони не хочуть, а гроші мені потрібні, то я продам кімнату. Грошей , звісно менше буде, але на перший внесок з тим, що вже й нас з чоловіком є, мені вистачить повністю.
– Та кому ти її продаси, – заусміхалась невістка, – Ніхто з нами жити не зможе довго, це я тобі гарантую.
– Та гостям із ближнього зарубіжжя і здам, якраз учора на ринку з одним розмовляла. Готовий розрахуватись хоч зараз. У нього родина, їм жити десь потрібно, а наш дім якраз близько, – відповіла я і помітила, як усмішка з Таниного обличчя сходить.
Брат із дружиною почали голосити, що в них дитина, скоро ще одна буде, як я так можу.
Добре влаштувалися – брат вирішив створити такі умови, що я не можу там жити, не можу здавати свою частку, продавати квартиру він не хоче, а совісті не маю я?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
